«Він мене не знайде, все добре».
«Він — у клітці. Мені нічого не загрожує».
«Ні, заспокойся. Він мене не знайде».
Чутно тріск. Вже третя чашка за місяць випала з її тремтячих рук.
У домі незвично тихо...
***
Тиша — важка, задушлива, така, що з силою б'є по вухах.
Це — покарання, вона на нього заслужила.
Не відомо, скільки часу пройшло, може, доба, а, може, й короткі хвилини. Тут це зрозуміти неможливо, ця ледь освітлена сіра кімната без меблів, картин, шпалер, засмоктувала у страхи та жалі. Висушуючи усілякі надії, змушуючи бути покірною.
Двері відчиняються, її торкаються холодні пальці, обережно беручи на руки, ніжно обіймаючи та заколисуючи, наче малу дитину. Вона ж спрагло, налякано чіпляється за нього, міцно обіймаючи та стискаючи його шию, анітрохи не завдаючи йому болю.
Йому неможливо завдати болю.
— Моя прекрасна Кароліно, — він м'яко заправляє золотаві пасма їй за вушка. — Все добре, я з тобою, — вона здригається у його руках. — Я завжди буду з тобою.
***
Це починалось як легка інтрижка, флірт, бісики в очах. Мимохіть вкрадені поцілунки.
Тоді їй ще було невідомо, хто він, — здавалося, ніби черговий багатій хоче розважитись із гарненькою дівчиною. Вона теж була не проти розваг, усе ж він гарний, ввічливий і з неймовірною харизмою. А його гострий язик та вічно саркастичний тон додавали деякої жаринки у їхні зустрічі.
Попервах було дійсно весело, прекрасні сумісні вечори, палкі поцілунки. Усе здавалося казковим аж до їхньої першої ночі. Відтоді їхні стосунки стали якимись більш серйозними та дивними. Локі заявив, що тепер вони — офіційно пара.
— Люба, думаю, відтепер нам варто перевести наші стосунки на новий рівень, — промовляє, зав'язуючи краватку. Кароліна спостерігає за його довгими пальцями, все ще не сприймаючи реальність після сну. — Що думаєш?
Дівчина наче оговтується, здивовано переводить погляд на його очі, у яких бісики вже танцюють довкола ватри.
Здавалося, ніби вона потрапила у якийсь дешевий роман, із тих, які не шкода залишити на буккросингу, не позичивши нічого на заміну. Різко він став м'якшим, не без своїх тарганів, але все ж — це було дивно. Кароліна все ще безнадійно вірила у швидкоплинність цих стосунків, ну, бо так, цей чоловік з іменем давнього скандинавського бога — прекрасний, неймовірно цікавий співрозмовник і той самий типаж «красунчика-лиходія». Але щось тут завжди було не так.
