У коридорі лікарні прохолодно. Нічне освітлення ледве-ледве освітлює приміщення. Лавки іноді скрипіли.
Чонгук дивиться лише на номер палати і плаває у своїх думках. Його хьони вже пішли, але він не мав права залишати лікарню. У голову врізаються найяскравіші, найулюбленіші та найзапам'ятовуваніші фрагменти з коханим. Чому до цього всі вони здавалися такими незначними?
- Щойно щось цінне перебуває під загрозою або зникає, ось тоді ми й починаємо це цінувати - трохи хрипкий голос макне, розрізає тишу.
На його обличчі сумна посмішка, а в руках невеликий букет квітів. У голові стільки думок, що неможливо за ними встояти. Їх багато, але є та, що засідає надовго:
"Він зобов'язаний більше цінувати свого коханого. Адже він у нього один"
Карі очі, обромлені пухнастими віями. Вони неспішно відкриваються і дивляться на білу стелю. Коли свідомість починає проявлятися, а реальність стає дійсною, Техьон трохи заспокоюється. Страх був, немов величезний звір із палаючими очима - страх померти в ДТП.
Погляд обводить палату і на секунду завмирає на тумбочці. На уориянеио поверхні, стоїть невеликий букет пролісків, загорнутий у фіолетову стрічку. Посмішка грає яскравими фарбами на обличчі, а пам'ять одразу підкидає фрагмент саме зі згадкою цих квітів.
" На вулиці стояв холодний і морозний лютий. Снігу було настільки багато, що можна було просто по всій планеті розкидати, а не в одному Сеулі сховатися.
У квартирі було тепло від батарей, але цей білий сніг на балконі, не давав спокою Те-Те. Скрип вхідних дверей і рідний голос дали лише одну відповідь - Чонгук повернувся.
- Ти чого стоїш на балконі, в снігу? Захворіти хочеш?
- Чонгук, а їм же теж самотньо - вдивляючись у снігові кучугури, понуро твердив хьон
- Кому ж? - обіймаючи, цікавився макне
- Проліскам
- Чого? Вони ж з'являються, коли сніг тане, навесні
- Але в самій же назві "підсніжники, а саме проліски" - вони ховаються під снігом. Взимку їм, напевно, так самотньо і сумно самим - ховаючи ніс у теплий светр свого хлопця, Кім був уже не проти йти з балкона.
- Хочеш, я подарую тобі проліски і вони будуть у нашій квартирі і їм не буде самотньо?
- І я буду зігрівати їх?
- Звісно, своїм найбільшим і найлюблячішим серцем. Яким ти любиш усіх"
- І тебе я теж дуже сильно люблю, своїм великим серцем - винуріючи із спогадів, доповнює свої спогади Техьон.
- О, ви уже прийшли до тями. Це дуже добре.
