Сьогодні ти - мій червоний сигнал

Намисто

- Ти як із батьком розмовляєш?! Як ти смієш, невдячний!

Ще один недбалий поштовх і Бомгю летить у стіну, ледве утримавшись на ногах. Сьогодні він не стримався і висловився з приводу претензій батька про його «неробство». Всім у цьому будинку було начхати скільки він працював і що він для них робив. Їм було мало. Це ще диво, що в стіну не полетів ноутбук, на який він так довго збирав гроші. Хлопець опустив голову, стиснувши зуби, щоб не зірватися на крик, а потім підняв важко зроблений байдужий погляд.

- Щеня, ти спочатку молоко на губах витри, а потім рота відкривай до старших! - виплюнув чоловік. - Жодної поваги!

- Любий, ну годі. - озвалася мати на порозі коридору. - Хай уже йде на роботу, ти його затримуєш. А ти... - жінка глянула на сина. - Задумайся над словами батька.

Ну от... Батько знову має рацію. До нього завжди так ставилися. Недбало... Незважаючи на те, скільки всього він для них робив. Але... Коли неконтрольовані сльози покотилися по його щокам, до нього хтось підійшов і маленькі ручки обхопили його велику долоню. Бомгю повільно підняв очі і побачив перед собою маленьку дівчинку років дванадцяти, що по-доброму, але сумно дивилася в його очі. Вона була такою ж, як він. Його ніс, його очі, його посмішка. Їм завжди казали - вона його маленька копія жіночої статі. І він цим пишався.

- Братику, не плач. Тато тебе любить. Він просто хоче якнайкраще. - сказала дівчинка, ніжно гладячи його руку великими пальцями.

Гю мимоволі посміхнувся і сів, щоб бути з нею на одному рівні, кивнувши їй. "Якби все було так просто, сонечко" - подумав хлопець. Наївне невинне маля... Заради неї він все ще не втік. Заради неї він це все терпів. Заради своєї любої сестрички. Він витер зі щік сльози, а потім стиснув її ручки і ніжно поцілував у лоба.

- Можливо, так і є. Не вникай. Тобі не варто про це хвилюватися. Ми розберемося, гаразд? - дівчинка посміхнулася й кивнула, обійнявши брата, який підвівся на ноги, за талію. - Молодець, Йонхі. Моя ти розумниця. Збирайся до школи, грибочок. А мені на роботу час. Я відведу тебе.

Насправді останні кілька років Бомгю не жив, а існував. Він працював не покладаючи рук мало не цілодобово. І це разом із домашньою рутиною, яку теж скинули на нього. Хлопець часто змінював роботу. Вліз у борги, які досі не виплатив. Хлопець знайшов десь людей, які позичали гроші з мізерними відсотками. І спочатку це дуже допомагало. Але зараз...