Випробування життя |18+

Глава 53

Ітан Роджерс

Штучне світло неприємно врізалося в мої очі, пробуючи освітити те, що засіло далеко всередині мене. Була б моя воля, я б ніколи не використовував ці технології. Якось без них жили ж люди?

Та зараз це було навіть необхідно. Мені потрібно було освіжитися та відійти від цього сонного стану. Сьогодні важливий день і я повинен бути у найкращій своїй формі. Це стосується не лише фізичної витривалості-у якій можна не сумніватися-а й мого розуму. Оуен може грати підступно і зробити такий крок, який я б не очікував. Тому мені треба бути на два попереду. Тільки так я зможу виграти в нього...

Оглянувши ванну кімнату та перетнувши її в два кроки, я зупинився коло раковини. Над нею висіло прямокутне дзеркало, де я і зміг побачити всі наслідки двогодинного сну. Сині мішки під очима виглядали навіть через бронзову шкіру, брови густо зведені, зіниці опущенні. Гострі лінії скул опускалися до підборіддя, оточуючи пряму лінію губ. Губ, які ще досі зберігали на собі її смак.

Очі нервово забігали по всіх поверхнях, а серце віддало свої найсильніші удари. Коли зіниці нарешті віднайшли свій об'єкт-більше не змогли відвести погляду. Моя футболка була обережно складена на тумбочці коло душу. Я підхопив її та, сам не розуміючи чому, щиро вдихнув запах цитрусів із соленою карамеллю й не зміг не прикрити очі від задоволення. Образ такої розгубленої та до біса спокусливої Мерфі промайнув, віддаючи пекучу біль у руках. Долоні хотіли знов відчути цю ніжну та бархатну шкіру на дотик, а не розглядати її оголені коліна не в силах опанувати собою. Провести подушечками пальців від ключиць, подорожуючи далі по витонченій шиї з цим ледь помітним шрамом, та зупинитися та вустах...

Я шумно вдихнув повітря, від чого аж ніздрі збільшилися, та відкрив очі, приходячи в реальність. Відкинувши річ, яка вже ніколи не буде моєю, я включив кран наповну і перед тим як помістити туди руки, дивився. Дивився і пробував зрозуміти чому? Чому саме вона робить зі мною те, що не осилили навіть рідні батьки! Ні друзі, яких я вважав ближчими за сім'ю, ні єдина інша дівчина. Чому саме вона? Та, хто є для мене суцільною загадкою... Я запустив руки в холодну воду -майже льодяну-і підставив ближче обличчя, освіжаючи його. Раз, два, три. Я промивав його доки, доти образ Евелін повністю не вийде з моєї свідомості. Шкіра пекла, а скули зводило, але я зупинився лише тоді, коли зрозумів-це марна справа. Вона засіла в моїй голові ще з того моменту, як обробляла рану. Я бачив її, розглядав, але дівчина була явно зайнята іншим, не помічаючи мого погляду тоді.