Випробування життя |18+

Глава 54

Евелін Мерфі

Я підслухала всю його розмову. Зранку, поки всі були внизу, я проходила попри кабінет Ітана і... Груди важко піднялися та опустилися. Надіюся те, що я змогла дізнатися, буде корисне Яструбу.

Зараз якраз доходило до одинадцятої години. Мене привіз додому один із охоронців Роджерса і, коли я зайшла в дім, той поїхав геть. Почекавши вдома ще декілька хвилин, вибігла з дому та почала невеликими кроками йти в сторону центра. Десь звідтам і має приїхати авто Оуена.

Руки трохи тряслися, а ноги рухалися швидко і нервово. Раз за разом оглядалася чи не стежить за мною хтось. Мені здавалося, що я роблю щось незаконне, щось настільки жахливе, що це буде віяти від мене. Я хотіла б швидше відмитися від цього бруду. Відпустити. Але, на жаль, щоб це зробити я повинна дізнатися ще про матір. Ще щось про існування Роуз. А головне-справжню причину її смерті. Ту, яку знає лише вона і, можливо, ще хоч одна людина.

Йшовши вздовж тротуару, я не зразу помітила щойно припарковану машину. Я подивилася на екран телефона-рівно одинадцята. Це вони. Я була впевнена, тому трохи пришвидшила свій рух. З моїм приближенням, задні двері відчинилися і я, видихнувши, сіла на заднє сидіння та закрила їх. Машина рушила з місця. В ній, окрім того, хто сидів за кермом, не було нікого. Ані його людей, ані сина Оуена. Невже той настільки став мені довіряти, що навіть не дає додаткову охорону?

А що я можу зробити? От зараз мене ніхто не стримає і я можу вистрибнути з машини. Але мені цього не потрібно. І Яструб це знає.

Тільки зараз я поглянула на хлопця на водійському кріслі. І в туж секунду в мене пропав дар речі. Це був Кевін. Брук спокійно вів машину, навіть не оглядаючись назад, інколи кидаючи погляд своїх голубих очей на дзеркало. Слідкував за мною?

—Кевін?—хлопець не відповів, але я побачила, як сильно він стиснув долоні на кермі.—Брук, що ти тут робиш?—він різко затормозив, від чого я по інерції полетіла вперед. Руки ледь встигли схопитися за переднє крісло. Я з небезпекою поглянула на блондина. Він все далі дивився вперед, а долоні не зменшували схватку на кермі.—Ти...все, все добре?—я прийняла минулу позицію, чекаючи на його слова. Наша остання розмова закінчилася на не дуже зрозумілій ноті.

—Що я тут роблю?—він тихо засміявся.—Це краще ти мені скажи. Чому? Чому ти вибрала Яструба?—Кевін вперше перевів свій погляд на мене і глибина його свідомості до цього питання вражала.