Місяць Альфи

Розділ 17

Меланія

- Ти правий моє серце вже зайнято... – він посміхнувся і наблизився до неї, але вона продовжила. – Але моє серце зайнято не тобою. Це точно. Як ти кажеш, що я прибіжу до тебе? Не будь смішним, цього не бувати. Я не дозволю. Я не хочу бути з тобою. І не буду. Я тут просиджу, щоб вберегтися від загрози, що мене вб'ють. Ти не думай, що за цей час який я проведу з тобою не захочу потім поїхати назад додому. Не будь наївним! Цього не станеться. Я тебе не покохаю.

- Ми це ще побачимо. – Даніель потягнувся до неї та поцілував її у чоло. – Солодких снів Меланія. – вставши, він хитаючись попрямував до дверей. А Меланія сиділа нерухомо. Вона намагалася переварити у своїй голові цю всю ситуацію. Вона не могла нормально мислити. Меланія намагалася заспокоїти свою вовчицю і ту чергу саму себе. Зараз вона відчувала багато почуттів. Меланія не знала, що їй робити. Вона почала задумуватися, як було прекрасно коли була не повноцінним перевертнем. Їй тепер здавалося тодішнє життя таким простим і легким. У неї не було ніяких турбот. Що її могло тільки хвилювати то навчання. І вона сприймала ці хвилювання за дрібнички, бо Меланії була цікава медицина, вона жила нею. І вона знала, якщо піддатися спокусі всій їй мрії кінець. Не через те, що Даніель міг раптом заборонити їй це, вона знала що цього він точно це не зробить. Вона переживала, що неї не буде часу на медицину, коли він представить її свої зграї як суджену і поставить мітку. Тому що зграї у неї буде багато справ. Боялася, що не найде часу, щоб займатися улюбленою справою. Вона не мала наміру жертвувати своїми мріями задля когось.

На дворі була ніч, Меланія так і не змогла заснути. Її мучити власні думки, вона розуміла що вчиняє не правильно з Даніелем, але вона точно ніколи не буде жертвувати заради когось. і Даніель не виняток. Ставши з ліжка пішла до столу де лежали її книжки. Вона сіла навчатися. Меланія не помітила, як час проходив вона б так продовжила вчитись, але її увагу привернув звук. І цей звук лунав з двору. Вона підкралася до вікна і намагалася з крізь фіранки побачити, що там твориться. Але вона там нічого не зобачила. Її це здивувало, бо чула не простий шум, а це було гучно нібито там щось кидали. Меланія вирішила почекати ще трошки, вона надіялася, що побачить причину того хто то був. Простоявши так пару хвилин вона відкинула це на причину, що дуже стомлена і не звертала на це увагу. Меланія пішла до ліжка надіявшись, що зможе заснути. Бо ця ситуація її значно налякала. Вона лежала на ліжку вся тряслася і не могла поворухнутися її м'язи були напружені. Коли вона закривала очі її здавалося, що рухи за вікном знов почалися. Раптом Меланія почула звуки з коридора, від цього вона присіла на ліжко чекаючи коли побачити винуватця цього звука.

Звуки з кожною секундою збільшувалися. І з кожною секундою серце Меланії починалося швидше битися. Їй не довелося довго чекати, тому що двері до кімнати Меланії розмахнулися. І вона побачила Даніеля. Який був захеканий і також були жовті очі. Зайшовши кімнату він почав озиратися, щось шукаючи. І все-таки коли він не найшов нічого поглянув на Меланію.

- Що сталося? – запитала Меланія.

- Це я маю в тебе питати що, чорт візьми, сталося! – ричавши Даніель відповів Меланії.

- Не ричи на мене! Я поняття не маю про що ти говориш!

- Я відчув що ти чого дуже сильно забоялася. – Даніель вже сів на ліжко і дивився їй у вічі. – Вибач мені, що загарчав на тебе. Меланія скажи мені чесно, що тебе налякало? – Даніеля зм'якшив тон.

- Я почула звуки з двору ось і налякалася.

- Зрозуміло. Я зараз прийду ти будь тут.

- Ти куди?

- Йду подивлюсь, що там твориться.

- Нетреба ти дарма потратиш час і нічого не найдеш. То напевне хтось зі зграї ходив.

- Все одно ліпше переконаюсь в цьому. У мене буде спокійно на душі. Ти лягай спати.

Даніель покинув кімнату Меланії, вона не хотіла його відпускати чомусь на вулицю. Її не покидало погане передчуття.

Даніель

Вибігши з будинку він шукав, то що налякало Меланію, але нічого так і не найшов. Але коли він під'єднав свій нюх то почув запах...крові. Даніель негайно попрямував до джерела запаху. Він там побачив лежачій у власній крові перевертнів і найгірше він не відчував запаху чужинців.У повітрі літав запах лише померлих і більше нікого це було доволі підозріло. На ментальному рівні Даніель зв'язався з Девідом.

"Негайно до мого будинку шуруй. Тут ще одне вбивство.''

За пару хвилин до Даніеля прибіг Девід. Даніель був дуже злий, він не знав хто це все робить.

- Девід зв'яжися з охороною чи вони щось бачили. Якщо вони ще живі. – він думав той хто це зробив точно не лишив сторожів живими. – І пришли охорону сюда, щоб оберігали Меланію. Поки ми шукаємо того хто це все заподіяв.

Як і Даніель думав нікого у живих не лишилося. Але його цікавило, як його зграю пройшли так тихо. Бо хто вартував в середині зграї всі живі, та нічого не бачили й нічого не чули.

"Може серед нас є зрадники. Але хто? Зрадником може бути будь-хто."

До Даніеля не лізли думки, хто це міг зробити. Він не знав хто це. І що чекати від них. Але тепер він зрозумів діяти треба швидко, поки ще хтось не постраждав. Але з чого він мав почати не знав. Нього не було зачіпок. Якщо крім Остіна.

"Точно Остін. Як я міг про нього забути? Ну що Остін, до тебе скоро навідаються давні друзі."