You are a light in a dark time |18+

11 частина

Карлотта Беретті:
  
Я сиділа на кріслі у своїй кімнаті та переглядала фотографії з моєю сім'єю. На одних фото була вся сім'я на святковій вечері, а на інших, ми  з Крісом того ж року, як гралися у сніжки на подвір'ї нашого дому. Останній кадр був присвяченій мені та Санто-перша річниця наших відносин. Потім було ще дві такі самі - другий, третій і четвертий рік. Серце защемило. Ось вже пройшов місяць з мого приїзду сюди, про нього я нічого не чула. Сам просив не пропадати зі зв'язку, а тепер його начебто більше не існувало. Батьки відходили від теми про мого хлопця, а Кріс... Де чорти носять того брата! Я розгладила зігнутий кутик та подивилася у вікно. Була сонячна погода, легенький вітер колихав дерева, а гілки яблунь — що росли коло моїх вікон — вимальовували своїми тінями різні силуети.

Раптом я почула шум, а за ним двері гучно вдарилися об стіну. Від різкого звуку я трохи підскочила та повернула голову до проходу. У дверях стояв злісний Массімо. Він оглянув мене з ніг до голови — особливо сконцентрувавши увагу на фотографіях, які мирно лежали в мене на колінах — та ступив вперед на пару кроків.

– Що ти робиш? Вийди!! — голосно прокричала.
Я підскочила з крісла і мої фотографії полетіли на підлогу. Ледь встигнувши подивитися на них, як хлопець в ту ж секунду наздогнав мене і ледь не схопив за лікоть.
– Пішли, зараз ти мені все розкажеш. — грубо сказав той підійшовши ще ближче. Я швидко відскочила назад.
– Нікуди я не піду! Відчепись від мене, залиш мене в спокої! — швидко сказала я. 

Але йому все-таки вдалося схопити мене за передпліччя. Я спробувала завдавати удару вільною рукою, але він швидко зреагував та перекрив його своєю. Після чого підняв мене собі на міцне плече, тримаючи мене за поперек. Моє довге та розпущене волосся впало мені до лиця, той поніс мене на вихід з кімнати. 

– Що ти робиш? Відпусти мене негайно!!! — прокричала я та почала бити руками по його міцній та широкій спині. Але він на це ніяк не відреагував. – Та відпусти ти мене! — прокричала я та сильніше гупнула його по спині. Він мене проігнорував та продовжив йти далі.

– Кричи скільки влізе, в домі все одно нікого немає. — спокійно промовив він. Хлопець швидко вийшов на вулицю та поніс мене до машини.

– Сантіс, відкрий задні двері — сказав він та зупинився. Хлопець обійшов автівку та зупинився коло Массімо. Він відкрив двері та відійшов в сторону так, що я ледь змогла розгледіти його лице через волосся на моєму обличчі. Та впізнала нового знайомого.
– Джо, врятуй мене! — Гукнула до нього, але той лише промовчав.
Як тільки Массімо поставив мене на ноги та спробував посадити мене до машини, я замахнулась кулаком до його лиця.