After concert

Частина 1

***

Усіх переповнювали емоції. Тільки що вони пішли зі сцени. Десь за їхніми спинами ще кричали фанати і вісімнадцятим колом грала фінальна пісня. Третій концерт у Сеулі. Він останній у столиці, але попереду ще стільки неосвітлених зеленим сяйвом зал.

– Боккі, ну що ти... – сміявся Чанбін, продовжуючи утримувати хлопця в своїх руках. Брюнет схлипував та рвано дихав, намагаючись заспокоїтися в мільйонний раз, але емоції продовжували його наздоганяти, немов хвилі.

– Я так люблю тебе, хьоне... – Усе продовжував плакати Лі, міцніше стискаючи сценічний одяг Біна, – І Стей так люблю... Усіх вас так люблю... – і знов нова порція сліз, що змішується на шиї Со з потом.

– Я зараз усе Стей покажу! – жартома погрожував репер, а Чонін, який спостерігав за цим усім, лише хитав головою. Телефон старшого здіймається над їхніми головами, а там дійсно була ввімкнена камера. – Йонбока, скажи це ще раз, скажи!

– А? – червоні очі розплющилися, одразу ж помічаючи увімкнену камеру в чужих руках, – Не скажу, не знімай! – вередує Лікс, знов утикаючись у мокру від сліз та поту шию.

Ін більше не хотів за цим спостерігати. Його хвилювало зовсім інше. Кожен міг зараз знайти підтримку в іншому, кожен, але не лідер, що зійшовши зі сцени вже помчав дякувати кожному з працівників, менеджерів, музикантів, охоронців.

– Чому ти не йдеш до гримерки? – цікавиться блондин, помічаючи темну фігуру в одному із закутків. Чан стояв, спершись на якусь балку. Його руки були неначе ватні, а ноги злегка тремтіли від напруги, голова закинута до стелі, і погляд такий... На межі.

– Так. Я зараз... – говорить тихо, з легкою усмішкою. Тут не було тиші. Довкола них був галас людей, що йшов із зали, то тут, то там, чулися якісь вигуки працівників, що поступово починали приводити усе в порядок, відключати апаратуру.

М'які долоні з довгими пальцями акуратно гладять все ще вологу та розпалену шкіру рук, відчуваючи під тонким її шаром міцні м'язи. Кров продовжувала потужно розганятися серцем, що хитромудрі жили злегка пульсували. Погляди зустрілися і більше не могли розлучитися. Широкі долоні старшого обережно здійнялися, обхоплюючи вузьку талію, важка голова рухнула на гостре плече, а тіло вперше здригнулося.

– Тшшш... – шепотів Чонін, зариваючись пальцями у вологому з великою кількістю лаку волоссі, а чужі руки притягували до себе ближче. – Там Фелікс усе ніяк заспокоїтися не може, приклеївся до Чанбін-хьона. І Синмін-хьон ніякий сидить. Тільки Джисон-хьон і Мінхо-хьон такі веселі. Хьонджин-хьон втік голову мити, а то в нього вже вся спина червона. – заспокійливий тон макне діяв відмінно, а згадка інших членів команди розгладжувала хвилі на душі.