Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

Глава 5. Сеньйор Федеріко спілкується з новими знайомими

— Бля, я не можу так! По-моєму, ми дарма все це почали, — Ріко штовхнув порожню пластикову склянку. — Він у нас лише кілька годин, а я вже відчуваю, що ось-ось збожеволію.

Вони з Тадео йшли повз магазинчики та ресторанчики.

— Пропонуєш повернути його назад?

Ріко помовчав, кривлячи губи та хмурячись.

— Просто це мені не подобається. Навіть не трахнешся, поки він там. А зараз ми пішли, і я залишив Марсі з ним наодинці... І хто знає, що ми застанемо, повернувшись, — він зі свистом втягнув повітря крізь зуби. Тадео знизав плечима. — Знаєш що? Марсі треба гнати. Ми й самі зможемо доглянути діда.

— Ну, і скільки ти проведеш без сексу? — Тадео хмикнув. Ріко зиркнув на його сильне тіло, обтягнуте білою майкою.

— Можна тимчасово передавати його татові чи ще кому, — тихіше сказав він.

— Ну так. Ти навіть не сказав йому... — Тадео провів пальцем від зап'ястя до ліктя.

— Якщо діду не стане краще, все одно доведеться сказати. Зараз він явно навіть не в змозі на поховання прийти. Адже це вже завтра.

Вони помовчали, дивлячись на короткі тіні біля ніг.

— Смішно, — сказав Тадео. — Якби ми його не забрали, він міг би померти в день похорон дружини, — Ріко вдарив його в плече. І знову, коли Тадео вже розслабився. Той скривився — міг би й сам здогадатися, що Ріко його так зловить. — Вибач.

— Йди до біса, — він відвернувся. — Ну що, в гараж?

У гаражі працював вентилятор, але користі від нього було мало. Ріко лежав на дивані, шумно дихав і обливався потом. М'язи тремтіли, у горлі оселилася гіркота. Тадео сидів поруч: він зняв майку і витер нею змокле тіло. Відкинувся на спинку. Ріко пхнув його ногою, і Тадео зі стогоном підвівся і пересів у дальній кут. Туди гнаний лопатями вітер не діставався, і Тадео вивудив із завалів мотлоху пляшку з водою, ковтнув і хлюпнув у почервоніле обличчя. Ріко потягнувся, розвернувся до потоку повітря спиною та голою дупою.