my heart is so full of you (i barely call it mine)

Частина 1

   Twenty One Pilots — Lane Boy

Чонгук прочинив двері до хати, оглядаючи просторий пустельний хол, і ледве чутно видихнув, прошмигнувши всередину. Його кроки, хоч він і намагався бути безшумним, луною розносилися по приміщенню, і Чонгук морщився від кожного, ступаючи навшпиньки.

Він розумів, що турбується, мабуть, даремно. Час перевалив за восьму ранку, його батьки вже мали виїхати в офіс. Але все-таки йому не дуже хотілося, щоб хтось — навіть персонал — спіймали його вранці, що повертається додому після проведеної незрозуміло де ночі. Точніше, зрозуміло де. Це, мабуть, було ще гірше.

У нього трохи паморочилась голова і у вухах дзвеніло, а підлога погойдувалася під ногами, наче величезна колиска. Чонгук ступив на сходи, повільно підіймаючись нагору і рахуючи сходинки, щоб не збитися і не оступитися. Але, дійшовши до останньої і піднявши погляд, він мало не повернувся назад.

Батько в останній момент встиг підхопити його під лікоть.

— У мій кабінет, — рівним, а тому ще більш страшним тоном промовив він, коли Чонгук прийняв стійке становище. – Зараз же.

Чонгук почухав щоку, дивлячись на спину чоловіка, і важко зітхнув, подумки прощаючись з мрією поспати в нормальному ліжку.

Якщо батько зібрався знову читати йому нотації, як робив це часто після зникнень Чонгука, це затягнеться на декілька годин мінімум.

Але робити було нічого — злити старого ще більше не хотілося, тому Чонгук, кинувши останній тужливий погляд на двері своєї кімнати, потупав до кабінету, тепер уже зовсім не приховуючи своїх нерівних кроків.

На його подив, у кабінеті на нього чекав не тільки батько.

- Матінка? — покликав він, ледве не спіткнувшись на порозі, і жінка, що стояла біля вікна, обернулася.

Його мати була красунею: ніжні риси обличчя, акуратні губи і тонка лінія носа, від природи біла шкіра, темні очі з поволокою, наче вона завжди трохи сумувала. Але зараз мати здавалася страшенно втомленою. Куточки її губ поникли, а на лобі пролягли тривожні зморшки.

Це був той момент, коли Чонгук зрозумів: двогодинними нотаціями цього разу йому не позбутися.

— Батьку, матінко, — він сів на крісло по другий бік від масивного столу з чорного дерева і вовтузився, кладучи долоні на прохолодні підлокітники. Мати не вважала за потрібне втручатися у суперечки між дитиною та чоловіком, тому на витівки Чонгука зазвичай заплющувала очі. Вона намагалася виховувати його по-іншому: у м'якій дбайливій манері, за допомогою лагідних умовлянь, ніжних жестів. Але чим він ставав непокірливішим, тим менше залишалося ласки. І те, що вона зараз тут, означало, що з ласкою доведеться остаточно попрощатися.