Стань моєю надією...

Розділ 23

Чорна сукня, облягала мою талію, ідеально підкреслюючи мої форми, вона була по коліна, з довгими рукавами, але з вирізом на спині, та ледь відкритим декольте. Локони каскадом спадали мені по спині, та руках. Мої підбори стукали по мармуру, коли я ішла, щоб привітатись з гостями.

Мій дев'ятнадцятий день народження, на якому батько настояв, що потрібне пишне святкування, але я звикла, оскільки кожне моє день народження, святкували грандіозно.

–Емі.–Ліза підбігає, та обіймає мене зі всієї сили.–Вітаю тебе.–я злегка сміюсь, оскільки вона уже привітала мене, що найменше три рази.

–Дякую.–Роуз також обіймає мене, а тоді я бачу монстра–Адама.

–Шалена дівчинко, не чекай на мої обійми, але вітаю.–він дивиться на мене насміхаючись, і я починаю злитись.

–Не переживай, монстре, я обійдусь і без твоїх обіймів, але дякую.–його посмішка стає більшою, на що Ліза, пихає його ліктем. Я і досі не розумію, які в них стосунки.

–Емі, я не хочу тобі зіпсувати настрій, але там твоя мати.–Роуз говорить пошепки, що почула лише наша компанія.

Я повертаюсь на каблуках, та бачу матір, яка помічає мене та направляється у мій бік. Моє тіло напружується і я хочу зірватись з місця, втекти в кімнату та сховатись, але я стою на місці, навіть не рухаюсь.

–Еміліє.–її голос вдаряє мене, неначе крижана вода, проте я заставляю себе натягнути фальшиву посмішку.

–Мамо.–вона підходить до мене, та притягує в свої обійми, від чого я тільки більше напружуюсь.

–Розслабся і роби вигляд щасливої родини, щоб не спаклюжити нашу репутацію.–я знаю, що вона хотіла сказати мою репутацію, щоб я не зіпсувала її ім'я. Коли вона відходить від мене то надягає одну зі своїх солодких посмішок, за якими ховається справжня сука, яка руйнує життя інших.

Коли я думаю що зірвусь та викажу їй все що думаю не зважаючи на інших людей, то бачу як батько підходить до нас. Моє тіло поволі розслабляється, бо я знаю, що поруч з ним мати не зробить мені нічого.

–Моя квіточко.–він обіймає мене і я розслабляюсь відчуваючи його рідний аромат.–Як твій настрій?–ніжність в його голосі заставляє мене посміхнутись щирою посмішкою.

–Чудово.

–Тоді добре.–він цілує мене в лоб, а тоді щось говорить моїй матері, щоб я не чула, та направляється в інший бік кімнати. Матір кидає на мене злісний погляд, а тоді прямує за батьком. Вони зупиняються перед групою людей, якихось батькових колег, та починають обговорювати, напевно робочі справи.

–Ей.–я повертаю голову та бачу Адама, який стає поруч.–Мені здається, чи тепер я не перший в твоєму списку, кого ти хочеш убити?

–Не хвилюйся, ти завжди будеш там перший, монстре.–я посміхаюсь йому з оманлмвою ніжністю, але коли він протягує руку я запитально дивлюсь на нього.

–Давай же, шалена дівчинко, сьогодні особливий день, можеш і потанцювати зі мною.–кидаю погляд на Лізу, через плече, але вона мило посміхається, цей не дивно, він ж її фальшивий чоловік, тому кладу свою руку в його і ми виходимо на центр кімнати.

Деякі гості уже кружляють і ми приєднуємось до них. Адам кладе руки на мою талію, але це скоріше дружні обійми, ніж щось інше.

–Для протоколу ти і досі мені не подобаєшся.–говорю я з лукавою посмішкою.

–Взаємно.–він посміхається на що я тільки закочую очі.–І як він тебе терпить.–бурчить собі під ніс Адам.

–Що? Ти про кого?

–Про Діна, як він може тебе терпіти? І при тому хотіти тебе.–здивована його словами, я запутуюсь у власних ногах і пару раз наступаю на його ноги, проте він ніби не помічає цього.

–Що ти маєш на увазі?

–Невже ти не бачиш, як він дивиться на тебе, рятує тебе. Ти хоча б знаєш, що як тільки ми викрали вас тоді, і він побачив тебе, то навіть не дивився на інших дівчат.

–Що?–я настільки збита з толку, що навіть не знаю що відповісти.

–Дідько, та він уже пару тижнів ні з ким не спав, а ще перестав курити, бо тобі це не подобається.–І тут я розумію, що і справді не бачила сигарет у Діна.

–Що ти хочеш сказати?–він пристально дивиться на мене, ніби я і сама повинна зрозуміти його слова.

–Ти важлива для нього і це було завжди саме так.

–Тоді чому він покинув мене?–Я заговорила пошепки, сама того не розуміючи.

–А ти запитай його.–він киває головою і як тільки я повертаюсь то бачу Діна біля стіни, наблюдаючи за нами.–І щоб ти знала він не хотів цього, але був вимушений.

–Чому?–мій голос ослаб, від всієї інформації.

–А ти не задумувалась де його мати?–як тільки ці слова були сказані, мене ніби облили холодною водою, перекривши кисень. Його мама була хвора багато років, а в останній час нашої дружби навіть не виходила з будинку.

Мені було важко дихати, я не могла зосередитись на звуках, які розпливались довкола, я дивилась на Діна, який направлявся в наш бік.

–Просто знай, що ти важлива для нього, і що ти потрібна йому.–я подивилась на Адама, з вдячністю, бо тільки тепер мені стала ясна причина, того що він покинув мене. Адам посміхнувся щирою посмішкою, та направився до Лізи.
В той час, як я затамувала подих, які секрети ти ховаєш, Дін...