В погоні за щастям

1. Вибач, за те що покинув

— Чуя? — біль у легенях скував дихання Дазая
— нарешті! — блакитні очі.. злість, сум, полегшення. Що тільки Дазай у них не побачив..— я думав що ти.. що ти помер
— я ж якимось чином живий.. Тільки де я ?
— запитав шатен
— я витягнув тебе з того ліфту, зараз ти в одному з приміщень Портової Мафії
— А Сігма?
— тебе він хвилює?! — голос рудого раптом наповнився такою відчайдушною злістю — він живий. Ти йому сказав, що він заміняє тобі Кунікіду. А Кунікіда заміняє тобі МЕНЕ!
— Чу... — Дазай не зміг сказати до кінця, бо Чуя його перебив
— Я не можу бути твоїм другом, не можу бути твоїм хлопцем, не можу бути для тебе, взагалі,  хоч кимось! ТИ НЕ ЗНАЄШ, ЯК ЦЕ, КОЛИ ЛЮДИНА ЯКУ ЛЮБИШ ПОКИДАЄ ТЕБЕ. Ти поводишся так, ніби забув про мене взагалі, ніби тобі я взагалі не був важливим, ніби я для тебе ніхто! — з очей небесного кольору, пустих, тільки з злістю і образою полились сльози. Слів Чуї забракло тепер, тож він лише трохи спокійніше, мовив — звичайно, так і залишиться все, бо тобі начхати на мене, навіть після того, як я це все сказав.
Він зняв з голови капелюх і поклав на кріслі. А тоді підвівся і розвернувся до виходу з кімнати.
— Чує.. — Дазай різко сів і простягнув руку, намагаючись схопити хоч краєчок пальта рудого, але не зміг.
Запізно.
— Зачекай! — Кароокий відчув різкий біль від того як викрикнув.
Чуя вже не почув того слова, бо вийшов з кімнати
— Будь ласка... Пробач.. пробач мені —прошепотів Дазай, іншою рукою взявши капелюх і притиснув до себе.
Він заплющив очі і відчув, як по його щоках покотились гарячі сльози.
"Поки ще не пізно, варто діяти.. мабуть"
Він підвівся і побіг довгим коридором. Слідом за Чуєю.
Нарешті він побачив чорний плащ, і коли був достатньо близько, то схопив Чую за плече
— Пробач.. я... зовсім не забув тебе.. мені було боляче думати про тебе..
— Чому ти тоді покинув мене...? — Чуя різко розвернувся, скинувши руку Дазая і глянувши прямо в карі очі.
— Ода... — ім'я друга злетіло з губ Дазая
— Важливіший тобі за мене?
— я мусив.. а дорожчого за тебе немає.
— про всі твої злочини є докази... Що ти будеш робити?
— зараз моя увага зосереджена не на тому що буде далі, а на тобі...
— перестанеш брехати, коли небудь? Ти ж через кілька днів, якщо не годин, покинеш мене, і робитимеш те саме знову
— я не брешу, Чує... — сльози не переставали хлинути по щоках Дазая. Сили покидали його тіло. Він підступив на крок ближче до Чуї і нахилив голову.
Накахара мовчки підніс руку і витер сльози з обличчя Осаму, і ставши навшпиньки... поцілував його.