Prisma

Епізод IV - Грім і блискавка

Його солодкий сон перервала слинява морда Джонні. Пес почав ретельно вилизувати свого господаря, щоб той скоріше вставав і виводив його на прогулянку.
– Блін, Джонні, знову ти за своє, – сонно пробурчав Макс, відштовхуючи настирливого ретривера від свого обличчя. Хлопець відвернувся і закутався в ковдру, щоб продовжити спати. Але собаку це, звісно ж, не влаштовувало, тому той схопив зубами куточок ковдри і почав стягувати тепле укривало з русявого. Стамп лише встиг зловити край, що вислизав, і потягнути його на себе. Почалося перетягування "каната". Коли ковдра затріщала по швах, Макс зрозумів, що вже немає сенсу чинити опір собаці.
– Гаразд, горе ти вухате, уже встаю, – застогнав юнак, підводячись, на що Джонні негайно відреагував радісним вилянням хвоста і підстрибуванням на місці.
Щойно сонце відривалося від горизонту Макс виходив на ранкову пробіжку разом зі своїм вихованцем. Часом йому хотілося поспати довше, але, на жаль, Джонні був наполегливішим. Хоча, щойно хлопець потрапляв на вулицю і вдихав прохолодне ранкове повітря, то сон наче рукою знімало, і він залюбки розправляв плечі новому дню. Умившись і осушивши склянку води, Максиміліан вдягав майку, спортивні штани з манжетами, взував улюблені "джмелі" – так він називав свої кросівки через схожість із забарвленням однойменної комахи – натягав накладні навушники, і, нарешті, вирушав у дорогу.
Стамп любив ранній ранок, коли вулиці майже пустували і можна було спокійно спускати лабрадора з повідця, щоб той міг вільно бігти поруч. Так вони пробігали навколо кварталу і зупинялися на спортивному майданчику. Тим часом, поки пес вештався по окрузі і ганяв горобців, Макс посилено робив вправи на турніках, брусах, качав прес, віджимався. Йому просто необхідно було витрачати енергію вранці, інакше його починало розпирати від її надлишку, і оточуючі його шарахалися. Гіперактивність хлопця, певно, полохала людей.
На зворотному шляху русявий пристібав пса до повідця, оскільки в цей час уже з'являлися рідкісні перехожі, і вони підтюпцем бігли додому. Макс вважав Джонні наймиролюбнішим собакою, якого можна тільки придумати, але, на жаль, не всі люди це знали, вважаючи, що великий пес завжди має бути на повідку і біля ніг господаря.
1 листопада, четвер.
Так починався кожен його день. Хлопець ніколи не зраджував своєму режиму, але не сьогодні...
Цей ранок настав для нього пізніше звичайного. До того ж пробудження прийшло від незвичного стуку у вікно. Він прокинувся не переодягненим і повністю розкритим, а на підлозі, зім'явши під собою всю ковдру, знуджено лежав Джонні. Схоже, його спроби розбудити русявого закінчилися невдало і, здавшись той вичікував, коли ж неблагополучний господар сам прокинеться.
Макс перекинувся на спину і, сподіваючись прийти до тями, провів руками по обличчю, відчуваючи, що воно вологе і липке. Він зі здивуванням глянув на руки і роздивився на них слинявий слід.
– Фу, Джонні, ти що мене весь ранок вилизував?! – скривився хлопець, піднімаючись. Лабрадор весело завиляв хвостом і відразу до нього підбіг, радіючи, що той нарешті встав. Знову почувся стукіт. Стамп помітив руку, що промайнула у вікні, і швидко торкнувся пальцем екрана телефону, щоб побачити час. – Я що, проспав? Та годі?!
Раніше йому ніколи це не вдавалося, адже пес піднімав його краще за будь-який будильник, а тут, виходить, він настільки міцно спав, що навіть потуги улюбленця не змогли його розтормошити.
Виляючи причепленим до ременя хвостом, Макс ледве дошкандибав до вікна, дорогою спіймавши несподіваний блювотний позив, який, на щастя, швидко минув. Його незвично нудило, а голова розколювалася так, ніби по ній молотили всю ніч. М'язи неприємно нили, а кисті рук свербіли так, немов побували в кропиві. До цього моменту він зроду не відчував будь-якого нездужання. Хвороби з дитинства обходили його стороною, чому дуже раділа мама, яка працює медсестрою в лікарні. Але зараз усі ці симптоми змушували насторожитися.
Лише за кілька годин Макс почав приходити до тями, проте день уже пішов під три чорти...
Запізнившись на пари, хлопець уже не міг сконцентруватися на лекціях через біль, що навалювався час від часу. Одногрупники запитували, чи все в нього добре, бачачи незвично млявого Стампа, але той лише відмахувався.
Макс займав найдальші ряди аудиторій, щоб не вмирати на очах у викладачів.
На одній із пар його настільки сильно зморило в сон, що він ледь не набив собі шишку об парту. Потім його слух почав уловлювати сторонні звуки, до того ж так виразно і голосно, що, здавалося, вони заглушали собою мову викладача. Стукіт олівця об парту, шурхіт грифеля по папері, клацання ручки, плямкання жуйки, скрегіт крейди по дошці, цокання годинника, постукування черевика об підлогу, шепіт одногрупників – це все зводило його з розуму і змушувало потайки натягнути свої навушники. На щастя музика рятувала. І він вкотре подякував небесам, за те, що не передумав придбати собі цей аксесуар. З моменту покупки хлопець ніколи з ними не розлучався, якщо не брати до уваги прийомів водних процедур, під час яких йому просто доводилося знімати всю електроніку. На жаль, чорно-жовті "овленги" не були вологостійкими.
Макс пригнувся і підняв книжку, щоб учитель не помітив його неприпустимої поведінки. Він вслухувався в ритмічні мелодії свого плейлиста, катаючи свою улюблену монету по парті. Золотий магічним чином впливав на його нервову систему, заспокоюючи. Хлопець навіть незчувся, як заснув. Його розбудила тряска за плече.
– Молодий чоловіче, ви в край знахабніли, якщо вважаєте, що на моїх лекціях можете влаштувати собі тиху годину, – промовив літній викладач.
– А, вибачте, – він скинув навушники на шию. – Просто погано почуваюся...
– Погано почуватися ви будете на сесії під час складання мого предмета, шановний, – зло процідив чоловік і, повернувшись на трибуну, продовжив лекцію.
Ледве відсидівши цю пару, Макс не витримав і просто пішов додому, не зважаючи на решту лекцій. Дорогою він забрав сестру з садка і, нагодувавши її вечерею, посадив у вітальні з іграшками. Джонні безтурботно влігся поруч із Надійкою, а хлопець вирішив взятися за свої звичайні справи, однак слабкість, що знову накотилася, не дала цього зробити. Він почувався зомбі, що повстав із могили і безглуздо ходив по будинку в спробах змусити себе хоч якось попрацювати. Зрештою Макс здався і ліг на дивані, увімкнувши телевізор. Будь-яке положення було для нього незручним, усі телепрограми його страшенно нервували, ще й тіло почало тремтіти від незрозумілого холоду. Він закутався в плед і продовжив перевертатися, поки, нарешті, не вмостився у сумнівній позі. Русявий глянув на сестру, яка сиділа на ворсистому килимі і, щось бурмочучи собі під ніс, переставляла м'яких звірів навколо похрапуючого лабрадора. Стамп хмикнув, згадуючи ожилого кролика. Були б у його сестри такі іграшки, їй би не довелося говорити голосами звіряток.
Так Макс пролежав до приходу матері з роботи.
– Максе? – вона гукнула його, не вірячи своїм очам. – З тобою все гаразд? – насторожившись, запитала мама, побачивши сина, який лежав на дивані і безцільно клацав пультом канали. Вона ніколи не заставала його за таким заняттям, оскільки він постійно був захоплений спортом, програмуванням, вивченням електротехніки, роботою, навчанням, та чим завгодно! Але тільки не байдикуванням...
– Так, мамулю. Усе нормально. Просто трохи морозить, – незворушно відповів русявий.
– Ти захворів?! – здивувалася вона, підійшовши до сина. – Жартуєш? – вона спробувала лоб.
– Та не парся, мамо, – промовив хлопець, прибираючи її руку.
– Але ж в тебе лоб, як закипілий чайник! – скрикнула мама. – Так-так-так, – затараторила жінка, походжаючи вітальнею. – Уперше з моменту твого народження, ти захворів. Я підозрювала, що не буває такого сильного імунітету. Як би ти не дотримувався режиму, як би ти не займався спортом і правильно не харчувався, якась зараза рано чи пізно зробить свою справу. І мабуть це щось серйозне! Адже грип тебе не брав...
– Мам, мам, ау, я в порядку! – натягнув усмішку Макс. – Просто легке нездужання. У тебе ж таке бувало.
– Так, але не в тебе!
– Ну, значить, із віком, і в мене. Усе-таки двадцять рочків – це тобі не жарти! – хихикнув хлопець, але мама від цього тільки сильніше насупилася.
– У тебе гарячка, – констатувала вона, поставивши руки в боки.
Мама була стрункою тридцятидев'ятирічною блондинкою. Її зріст не перевищував середнього жіночого, тому вона здавалася тендітним дівчиськом. Коротко стрижене волосся невеликими завитками обрамляло овальне лице. Вона завжди носила джинси і прості кофтинки, які на роботі переодягала в брючний костюм медперсоналу.
– Анно Валеріанівно, ви надзвичайно не спокійні сьогодні! – жартував її син.
– Скільки разів казала, не Валеріанівна, а Валеріївна! – обурилася мама.
– Ой, та годі. Усі тебе так називають. Ти ж завжди вселяєш спокій, як валеріана, – сказав хлопець, усміхаючись, але глянувши на сердите обличчя мами, тут же додав: – Але не зараз...
Тим часом за перепалкою спостерігала Надія. Вона дивилася то на маму, то на брата великими цікавими очима, очікуючи, що буде далі.
– Так, швидко градусник під пахву! – сказала мама, подаючи йому термометр.
– Не змусиш! – Стамп схопився з дивана і позадкував назад.
– Потрібно визначити температуру! Я, звісно, спец, але градуснику більше довіряю, – жінка почала підходити до нього.
– Я проти таких процедур! – бунтував Макс, відступаючи за диван, але очі його сміялися.
– Це всього лише термометр, – продовжила мама, слідуючи за ним.
– Я абсолютно здоровий! Тож це зайве! – кинув хлопець і метнувся в коридор, тікаючи.
– Нумо стій! – крикнула Анна і побігла за ним.
– Доганялки! – весело засміялася Надійка, кидаючись у біг за іншими. Пес, почувши дзвінкий заклик, теж підскочив і метнувся за всіма, попутно грайливо гавкаючи.
Через п'ятнадцять хвилин біганини, мама зупинилася, спираючись рукою на диван і протягнула, важко дихаючи:
– Та ти знущаєшся...
– Я ж казав, що не змусиш... – веселився Макс, захекавшись від бігу. – Хіба хворі так бігають? Я ж сказав, що все норм.
– А лобище?! Воно ж горить!
– Та не вигадуй! – сказав хлопець, мацаючи своє чоло. – Нормальної він температури, – підійшовши до матері, син узяв її руку і поклав собі на лоб. – На, спробуй.
– Хм, справді... Зараз холодний... Так, звісно! Ти ж пропотів!
– Догнала! – крикнула сестра, обнявши Макса за ноги. – Тепер твоя черга наздоганяти!
Джонні гавкав та стрибав довкола господарів, радіючи такій метушні, а його хвіст вихляв, як помело. Усі відразу ж засміялися.
Помившись і повечерявши в колі сім'ї, Макс пішов у свою кімнату. Ліжко було з самого ранку не заправлене. У кутку валялися брудні речі, а на стільці в безладді були навалені чисті. На столі панував хаос із різноманітних плат, комп'ютерних запчастин, мікросхем, з яких визирав монітор, десь у запчастинах губилася мишка та клавіатура, а між ними, то виринав, то потопав шнур паяльника. Полиці над ліжком ледве трималися, будучи забитими старою електротехнікою, починаючи з величезних магнітофонів і відеопрогравачів, закінчуючи запчастинами з телевізорів, телефонів і купою дротів, сплетених у зміїний клубок. Кілька електрошнурів навіть звисало над його односпальним ліжком, маючи намір ось-ось звалитися на свого господаря.
Хлопець одразу застрибнув на ліжко, ігноруючи свій комп'ютер, за яким міг проводити вечори, захоплюючись програмуванням чи іграми. Нині в нього не було сил на хобі, тож він натягнув свої жовті навушники й заплющив очі, поринаючи в улюблену музику.
Але щось пішло не так. Різкий звук пісні, змусив миттєво скинути "овленги" на ліжко. Хлопець злякано задихав. Він завжди слухав пісні на мінімальній гучності, бо мав дуже чутливий слух. Налаштування точно не збивалися, все було як раніше. Тоді чому так голосно? І тут Макс помітив, що все навколо нього несамовито шарудить, бурмоче, стукає, дзвенить, тріщить, скрипить. Він ніби чув усі звуки світу одночасно. Хлопець закрив руками вуха, сподіваючись позбутися какофонії звуків, але це не врятувало. Голова тріщала. Чулися якісь незрозумілі голоси, що лунали наче з-за дверей. Було враження, що в нього там ринок або його кімната розташована в центрі міської площі під час якогось заходу. Хотілося лізти на стіни від цього божевілля. Макс знову вдягнув навушники. Вони різали слух, але хоча б глушили голоси ззовні, що свердлили мозок, як сусідський дриль. Через якийсь час музика стала тихішою і балаган почав танути, наче лід на сонці, а хлопець знесилено занурився в довгоочікуваний сон.

2 листопада, п'ятниця.
Цей день він уже почав за розкладом. Щоправда, тіло все ще відгукувалося ломотою і слабкістю. Звичайні вправи давалися з труднощами і швидко приходила втома, тому прогулянка видалася коротшою за звичайну.
Прийнявши душ після пробіжки і переодягнувшись у білу футболку з малюнком блискавки на грудях, у бежеві джогери та чорно-жовтий бомбер, хлопець вийшов до мами на кухню. Русяве волосся ще блистіло від вологи після водних процедур, і їжачком стирчало догори, на шиї висіли навушники, а на плече за одну шлею був накинутий чорний рюкзак. 
– Доброго ранку, мамо, – весело промовив Макс, хапаючи свіжопідсмажену скибочку хліба.
– Добрий-добрий, – відповіла та, не відволікаючись від готування. – Зараз на роботу?
– Угу, – відповів той, тримаючи тост у зубах і наливаючи собі кави з кавоварки.
– Мені тут одна пташка наспівала, що ти вже два дні не ходив на пари і вчора останню пропустив. Невже приїзд Саші на тебе так вплинув? Або що відбувається?
– М-м-м, – протягнув Макс, запиваючи тост гарячим напоєм. Його обличчя скривилося від гіркоти еспресо, і він мало не закашлявся, притиснувши кулак до рота.
– Ти що мою каву забрав?! Ти ж не п'єш кави! – обурилася мама, виявивши пропажу в кавоварці.
– Вибач, мамусю, я побіг, – швидко чмокнувши її у скроню, син вискочив із дому, взуваючись на ходу.
– А сніданок?! Максиміліане!
Стрибнувши на велосипед, хлопець швидко помчав дорогою, спритно шмигаючи між машин. Прибравши руки, вдягнені в спортивні мітенки, з керма і не втрачаючи рівноваги, він попутно насунув навушники на їхнє місце призначення. За рік цей шлях став йому рідним і звичним, тож на ньому він почувався, як риба у воді, що спритно уникає хижаків, залишаючись непоміченою. У навушниках почала грати композиція: Yolanda Be Cool – Dance And Chant. Тож він не став повертати руки на кермо, а розправивши їх у боки, занурився із задоволенням у музику, радіючи новому дню, холодному вітру, що б'є в обличчя, та сонцю, яке намагається вилізти з-під хмар ледве помітними променями.
Розстебнутий бомбер тріпотів за спиною, але Максу було не холодно. Він звик до такої температури у Вічному, тому рідко одягався тепліше, ніж зараз, якщо не рахувати зими.
Під'їхавши до СТО, Стамп завів велосипед у павільйон і привітався зі співробітниками.
– О! Блискавка МакКвін примчав! – вигукнув хлопець років тридцяти, якого всі на роботі звали на прізвисько Кардан. Він підійшов і привітався з Максом за руку. – Ти якраз вчасно. Поки всі не зібралися, глянь он на ту тачку, – сказав колега, вказуючи на спортивний Ford Mustang Convertible.
Макс присвиснув від побаченого. Яскравий лимонний кузов блищав глянсовим поліруванням, а сріблясті диски переливалися, як самоцвіти на сонці.
– Як таку красуню занесло в наші краї? – здивувався Макс, оглядаючи машину. – Та й які можуть бути з нею проблеми?
– Учора загнав якийсь чувак. Каже, бортовик почав барахлити, видає якусь нісенітницю. Глянеш? Поки Франклін не прийшов. А то він учора голову над ним ламав, але так і не знайшов причину. А тебе він точно не допустить до лагодження.
– Звісно, куди вже мені дрібному помічнику до великого автоелектрика...
– Але ми ж знаємо, що у тебе шури-мури з електронікою, – підстьобнув його Кардан, лукаво посміхаючись, на що Стамп лише обдарував його своєю посмішкою на всі тридцять два.
Він провів діагностику мустанга і знайшов помилку в програмній оболонці бортового комп'ютера, яку виправив, переписавши в одному місці код. Макс обожнював таку роботу і йому ще не зустрічалося машини, яку б він не зміг прочитати та полагодити. Шкода тільки, ніхто не цінував його таланту, адже він ще студент і працює на півставки.
Робота була в повному розпалі. У майстерні фоном грало радіо. Хтось займався ходовою в старому позашляховику, хтось – балансуванням коліс, а хтось колупав мотор фіата. Макс працював підсобним, допомагаючи тягати деталі, подаючи інструменти, прибираючи відходи після токарних робіт, а також, за можливості, сам розбирав ту чи іншу частину машини. Але коли ніхто не бачив, хлопець намагався залізти в електроніку. Звичайно ж, для цього в майстерні були свої фахівці, але він не міг спокійно дивитися, як вони ставлять неправильні оцінки автомобілям після комп'ютерної діагностики. Макс докопувався до істини сам і крадькома виправляв неполадки, як сьогодні.
– Ну, я ж казав, що виправлю цей баг! – почувся самовдоволений вигук Франкліна, що стояв перед клієнтом. – Випадок, звичайно ж, був дуже важкий, довелося неабияк попітніти...
На ці слова Макс лише тихо фиркнув, перебуваючи під старенькою тойотою і зливаючи мастило.
– Бе-бе-бе, попітнів він, ага, і палець об палець не вдарив, – бубонів хлопець про себе, не відволікаючись від роботи. Він прекрасно розумів, що його не почують через радіо і гучні звуки в майстерні, тому, лежачи під автомобілем, міг сміливо висловлюватися.
– Пс-с, Максе, може, скажеш йому, що це ти полагодив? – заглянув під машину Кардан.
– Це зараз нічого не змінить. Нехай радіє.
– Так чайові тільки йому перепадуть, – промовив товариш, на що Макс різко смикнувся, стукнувшись головою об дно старенької.
– Собаня! – зашипів від болю Стамп, виїжджаючи з-під авто. – Багато?
– Пристойно. Господар тачки виявився щедрим малим...
– Гей, Франкліне! Є розмова! – вигукнув Стамп, миттю скочивши на ноги. Він попрямував до автоелекрика, який уже осторонь підраховував немаленьку винагороду. Те, що стосувалося його чесно зароблених грошей, неодмінно стояло в пріоритеті, а особливо, якщо ці гроші намагалися нахабно привласнити сторонні. Звісно, за цим слідувала вкрай неприємна розмова з розбором польотів, але це було того варте. Він усе одно знаходив спосіб повернути своє, навіть за вигуків "навіщо ти туди ліз?", "хто тебе просив?" і "ти тут ніхто".
– Тільки завдяки мені, ти тут працюєш! – додав Макс наостанок, оцінюючи купюри великим номіналом. – Якби я нишком не лагодив твої машини, то тебе б давно погнали за невиконання професійних обов'язків, – промурчав світловолосий про себе вже давно всім відому істину.
Стамп уже займався зміною оливи в іншій машині, коли його окликнули.
– Блискавка, до тебе тут гостя!
– Яка? – запитав Макс, не вилазячи з-під машини.
– Красива, – кинув хтось і всі весело заулюлюкали.
Хлопець виринув з-під авто і подивився в бік входу в павільйон.
Біля воріт стояла білява дівчина, яка скромно помахала йому рукою.
– Не даєш же ти спокою нашим клієнткам, – тихо підкинув Кардан.
Русявий виліз і, витираючи руки ганчіркою, підійшов до дівчини.
– Привіт, Анетт, – промовив він, розглядаючи струнку фігуру подруги.
– Привіт, Максе! – радісно випалила білявка, намагаючись обійняти хлопця, але той відійшов, вказуючи на брудну спецівку і руки. – Ти якось давно, не писав, не дзвонив. Може, сьогодні ввечері зустрінемося в тебе у квартирі. Як завжди... – тихо сказала Анетт, багатозначно посміхаючись.
– Думаю, сьогодні можна, – відповів той, усміхнувшись у відповідь.

Він дивився в сіру стелю. Високі вікна були зашторені, надворі вже стемніло, тож спальню освітлювала лише тьмяна біла лампа, що приховувала всі деталі. Поруч із ним лежала Анетт, вмостивши голову йому на плече.
– От мені завжди було цікаво, чому в такого яскравого й веселого хлопця така похмура й холодна квартира, – говорила вона, виводячи пальцем візерунки в нього на грудях.
– Тому що квартира не моя, а орендована, – незворушно відповів Макс, продовжуючи свердлити поглядом стелю, закинувши одну руку за голову, а другою обійнявши дівчину.
– Хіба ти не хотів би зняти для себе затишніший варіант?
– Мені й тут нормально. Відчуваю себе блискавкою в грозовому небі, – усміхнувшись, відповів хлопець.
– Ой, а що це в тебе за штучка на руці? – запитала Анетт, побачивши почервоніння у вигляді трикутника на кисті, і торкнулася знака.
– С-с-с, – прошипів хлопець, відсмикуючи руку. – Обпікся на роботі.
– Ой, пробач-пробач, – швидко сказала дівчина. – Слухай, Максе, – вона перевернулася на живіт і піднялася на лікті, щоб бачити його сірі очі, – адже нам добре разом, то чому ж ми не можемо зустрічатися, як усі нормальні пари?
– Хм, – хлопець підвівся і подивився вглиб кімнати відстороненим поглядом. – Напевно, тому що ми домовилися про вільні, нічим не зобов'язуючі стосунки.
– Це так. Але може до біса ці умовності? Ти мені подобаєшся, і я хочу бути з тобою частіше, ніж раз на кілька днів.
– Вибач, Анетт, – Макс піднявся з ліжка, одягаючись. – Але мене влаштовує такий стан речей, – усміхнувся він, натягуючи джогери.
– А ось мене не влаштовує! Я хочу більшого! Ти вже йдеш?! – обурилася Анетт, але продовжила милуватися його оголеним торсом, на якому виступали рельєфні м'язи.
– Так, мені вже час, – сказав, піднімаючи футболку з підлоги. – Як, утім, і тобі.
– Ну, Максе, – вона підповзла до нього по ліжку. – Давай побудемо разом до ранку... – протягнула блондинка, млосно дивлячись на нього.
– Я почекаю тебе за дверима, – сказав хлопець і, вдягнувши футболку, вийшов із кімнати.
– Блін, Максе! – лише крикнула вона вслід.
Анетт виринула зі спальні вже одягненою і дуже незадоволеною. Проігнорувавши хлопця, вона попрямувала з квартири, з силою грюкнувши дверима.
– Чорт! Як же голосно, – завив Стамп, примружившись, а потім, глянувши на двері, промовив про себе: – І з чого їй раптом захотілося цих серйозних стосунків? Було ж усе нормально...
Він повернувся додому не в найкращому гуморі. Мама була вихідна та порсалася на кухні, щось муркотячи собі під ніс. Макс мовчки поставив пакет з продуктами на стіл, чмокнув її у скроню і пішов до себе.
– Ма-а-а-м? Ти що, знову прибирала в моїй кімнаті?! – почувся розлючений голос сина.
– Я всього лише протерла пил. Там століттями не прибиралося, – весело відповіла жінка, не відволікаючись.
– Після твого "всього лише протерла пил" я не можу ні чорта знайти! Де мій мікроконтролер? А речі куди поділися з кутка?! – продовжував кричати з кімнати Макс.
– Потопали пратися! – кинула мама.
– Я ж просив не заходити в мою кімнату! – заволав він на весь будинок.

3 листопада, субота.
Зранку ще тривав нічний дощ, але це не заважало Максу, адже, хоч би яка була непогода, хлопець все одно йшов на пробіжку, тільки лишаючи навушники вдома, щоб не намочити їх.
Мокра майка липла до тіла, по обличчю стікали струмки води, калюжі хлюпали під ногами, але Макс продовжував бігти. Поруч із ним мчав промоклий, але задоволений Джонні. На вулицях пустельного раннього міста ще не було нікого, хто б вважав їх божевільними, тож лишалося лише насолоджуватися холодним дощем, що підбадьорював.
Добігши до майданчика, хлопець почав виконувати, вже завчені до автоматизму, вправи. Цього разу тренування давалося трохи легше, ніж учора, хоча йому все одно доводилося зупинятися, переводити подих і стирати дощові краплі з обличчя. Додому він повернувся пізніше і вичавлений як лимон.
– Максиміліане, це що таке?! – вигукнула мама, побачивши наскрізь промоклого сина, який пройшов повз, заливаючи водою підлогу.
– Підбадьорливий душ, – лише кинув той і зник у коридорі.
– У кого ж ти пішов такий... Навіть Джонні менше наслідив! – крикнула жінка, від чого пес, що зайшов у вітальню, підняв вуха і завиляв хвостом.
– Я можу ще обтруситися, як він! – почувся глузливий голос із ванни.
Він двадцять хвилин стояв під душем, роздумуючи. Вода струменіла по його атлетичному тілу, плавно спускаючись по м'язових групах. Хлопець не вважав себе качком, радше просто підтягнутим. Спорт був для нього способом витратити зайву енергію, що била з нього ключем, а не сенсом життя, як у багатьох спортсменів. І найголовніше – способом стати сильнішим. День, коли було ухвалено рішення, позначений шрамом...

– Ну що, готовий до іспиту? – запитала мама, ставлячи чашку чаю на стіл перед сином.
– Угу! – відповів той, наминаючи сніданок на повні щоки. Волосся в безладі стирчало на всі боки, роблячи його схожим на дивакуватого їжака, а на переніссі білів пластир після вчорашньої прочуханки. – Зараз тільки... – пробурмотів хлопець, запиваючи їжу чаєм і встаючи з-за столу, – зберу рюкзак і буду виходити.
– Можу підкинути, – кинув батько, заходячи у вітальню.
– А ти хіба сьогодні не вихідний? – напружилася Анна.
– Вихідний, але Сергій попросив підмінити. У нього якісь сімейні обставини.
– У цього Сергія постійно якісь обставини, – тихо промовила жінка, відвертаючись.
– Люба, давай не будемо знову починати цю розмову, – невдоволено промовив Костянтин. – Ходімо, Максе, – покликав батько, і хлопець, вибігши з кімнати з рюкзаком і скейтбордом, підскочив до мами і чмокнув її у скроню.
– Хай щастить, милий, – прошепотіла та і швидко обійняла сина.
Вони вже їхали центром Вічного, коли Макс не втримався і запитав батька:
– Ти добре знаєш Сергія?
– Що за питання, сину? Звісно, знаю, ми з ним працюємо, він мій колега і друг сім'ї.
– Я б не поспішав називати другом сім'ї того, хто іноді заходить до нас на вечерю.
– Чим він тобі не вгодив?
– З його появою ви весь час сваритеся з мамою.
– Пф, скажеш ще таке! – фиркнув батько, різко завертаючи на стоянку під школою.
– Ти бачив, як він дивиться на маму? За кожною вечерею він пожирає її поглядом.
– У нього є дружина, Максе! І з мене досить цих розмов! Іди, – Костянтин нервово затарабанив пальцями по керму, чекаючи, поки син вийде з машини.
Максиміліан мовчки виліз з авто і, свердлячи поглядом батька, грюкнув дверима. Він попрямував до входу в навчальний заклад, а за спиною почувся вереск шин. Батько був не в собі, але це й не дивно. Щойно в їхнє життя увірвався темноволосий колега тата, щасливий шлюб із мамою почав сипатися на очах. Чоловік пропадав з другом по барах, приходив пізно і часто п'яний, а коли той запрошував Сергія додому, то вони не скупилися на жорсткі вирази, перемовляючись між собою. Здавалося, батько почав переймати цю грубу манеру спілкування і тому частенько використовував її в сторону мами. До того ж напарник не спускав з Анни своїх карих очей, увесь час оцінюючи її принади і лукаво посміхаючись.
Дружина неодноразово намагалася навести на розум чоловіка, але від цього він тільки сильніше злився. "Я впевнена, він пудрить йому мізки," – говорила мама після сварок, сидячи в темній кухні. Макс підходив до неї і тихо обіймав, а та, притулившись до нього, потроху заспокоювалася. "Дякую, що ти є в мене", – шепотіла вона.
Батько не слухав нікого, навіть свого дорослого сина. Щоразу після спроби спокійно поговорити, у чоловіка зривало дах, і все зводилося до скандалу. Сергій Максу здавався старою іржею, що глибоко в'їлася в їхню сім'ю і робила в ній дірки, поки зовсім не згноїть.
Хлопець узяв квиток і сів за парту.
– О, та ти везунчик! Найлегший квиток попався, – пошушукав сусід, і це було правдою. Йому дісталися одні з найбільш опрацьованих запитань, тому він негайно взявся до написання відповіді. Швидко все виклавши і здавши бланк, Макс на скейті помчав додому, дорогою заскочивши у квітковий магазин. Він хотів порадувати маму, бо вчора знову сталася сварка, під час якої батько замахнувся на неї. Макс вчасно його зупинив, хоча самому й дісталося. Раніше чоловік ніколи не піднімав руку на свою дружину, але вчора виявився як ніколи близький до цього.
Стамп розпалений і щасливий забіг у будинок.
– Мам, мамуню, я вдома! – радісно вигукнув хлопець, роззуваючись. Але замість маминої відповіді зі спальні почувся приглушений жіночий крик і важке дихання. Макс тут же кинувся на звук, думаючи, що з мамою щось сталося, і не помилився...
Коли він заскочив у спальню, то впустив букет, побачивши, як над мамою навис Сергій і, закривши їй рот рукою, ритмічно рухався. Анна, не в силах вирватися, з жахом глянула на сина. По щоках струмком текли сльози, а з-під розірваного одягу червоніли від саден оголені ділянки шкіри. Макс, не роздумуючи, кинувся на ґвалтівника зі спини, щоб зупинити його, але чоловік лише відмахнувся від хлопчака, з силою відштовхнувши його вбік. Сергій був вищим і майже вдвічі перевищував його за масою, тому йому не склало труднощів це зробити однією рукою. Стамп від удару втратив рівновагу і впав біля ліжка, врізавшись лобом у кут приліжкової тумбочки. З розсіченої брови одразу ж хлинула кров, і він знепритомнів...
Хлопець прокинувся, коли мама йому накладала пов'язку на рану. Її очі були червоними від сліз, руки багровіли від синців, а сама вона тремтіла, як осиковий лист. Син потягнувся до неї й обійняв, відчуваючи, як його розпирає від злості. Злості на батька, який привів цю людину в їхній дім, злості на ґвалтівника, що так поглумився з його мами, а найголовніше – злості на себе – слабкого й безглуздого. Він не зміг зупинити Сергія і не зміг захистити найдорожчу йому людину.
– Прошу, – тихо прошепотіла мама. – Прошу, тільки не говори йому про це. Нікому не говори. Обіцяй мені...
Стамп зціпив зуби і похитав головою. Він не міг це так залишити, хоча б поліція мала про це знати.
– Обіцяй мені, любий, – знову попросила Анна.
– Обіцяю, – ледве чутно відповів син.
І він дотримав обіцянки, як би йому не хотілося її порушити. Батько, побачивши мамині синці, лише проігнорував їх, ще сильніше насупившись.
Через кілька днів оголосили результати іспитів. Макс склав. Він прийшов додому, і варто було йому торкнутися дверної ручки, як почув крики, що лунали з кухні.
– Чортова шльондра! Я так і знав, що ти мені зраджуєш зі співробітниками! – кричав батько.
– Та звідки в тебе такі фантазії?! Це він тобі так сказав?! – відповідала мама.
– Навіть якщо так! Це не змінює суті!
– Ти віриш кому завгодно, але тільки не мені! Цей твій Сергій справжній покидьок, і ти навіть не здогадуєшся, як він в'є з тебе мотузки!
Пролунав гучний ляпас, і Макс одразу ж заскочив до хати. Мама сиділа на дивані, притискаючи палаючу від удару щоку рукою, а батько стояв над нею, люто дихаючи.
– Я вагітна, ідіоте, – тихо промовила Анна, не дивлячись на чоловіка і не помічаючи сина.
– Що ти сказала? – запитав чоловік, нахиляючись.
– Я вагітна...
На обличчі батька проскочило здивування і водночас жах. Його наче кип'ятком облили, і він опустився на коліна навпроти дружини. Його відсторонений і наляканий погляд уперся в підлогу. Доказів того, що дружина йому зраджує, у нього справді не було, а припущення приятеля глибоко засіли в голові, затьмаривши собою розсудливість.
– Пробач мене, Аню, – чоловік торкнувся чолом її колін. Вони занадто довго мріяли завести другу дитину, але їм це не вдавалося, а за сварками Костянтин зовсім забув про те бажання. Новина про вагітність немов занурила його в ополонку з крижаною водою, змушуючи прийти до тями.
З цього дня батько змінився, ніби став колишнім – уважним і турботливим. Він крутився навколо Анни, як метушлива матуся, постійно запитуючи про її самопочуття. Макс навіть не повірив своїм очам, побачивши це разюче перетворення.
– Мамо, ти справді вагітна? – тихо запитав син, коли вони були наодинці, на що та сумно кивнула. – Ти не рада, – констатував Стамп, а на очах у жінки виступили сльози. – Це його...? – здогадався хлопець і мама схлипнула, одразу ж потрапивши в міцні обійми сина.
– Коли він дізнається, це буде кінець...– прошепотіла Анна Максу в груди.
І він дізнався. Побачивши дівчинку, батько побілішав від злості. Вона виявилася темноволосою і кароокою, тоді як Костя був русявим чоловіком із блакитними очима, а Анна сіроокою блондинкою. Того дня чоловік, швидко зібравши речі, мовчки пішов з дому, покинувши дружину з дитиною на руках і рідного сина. Він навіть не спромігся з'ясувати, як це сталося.
Саме тоді Макс зрозумів, що тепер він за головного в їхній сім'ї, тому взяв на себе всі чоловічі обов'язки. Він уже до народження сестрички почав посилено займатися спортом, щоб стати сильнішим і захистити свою сім'ю, а також почав шукати роботу. Доводилося поєднувати навчання, тренування, роботу вантажником і підсобним у маркеті. Було важко, але Максиміліан готовий був пожертвувати своїми бажаннями і дозвіллям, заради мами і сестри. Батько виявився слабаком, якщо вирішив кинути сім'ю. Він же теж був слабаком, коли не зміг зупинити ґвалтівника, проте хлопець зробив усе, щоб виправити це...

Він струснув старі спогади й глянув на руки, якими впирався в плитку, поки вода струменями лилася на опущену голову. Зараз його хвилювали трикутники, що з'явилися на кистях після тривалого болю та сверблячки. Ще й з'явилися вони так невчасно, після близькості з Анетт. Ця дівчина не надто відзначалася розумом, тому, найімовірніше, повірила в легенду про опік, але хлопець знав, що з мамою такі фокуси не пройдуть. Зуд і ломота в руках з'явилася позавчора, коли він уперше за чотири роки пропустив пробіжку. Саме після походу в будинок Художника і того сну. Чи не сну. "Що ж сталося в тому будинку? Навіть Паріс доводить, що все було наяву. Здається, потрібно навідатися туди ще раз, інакше я не заспокоюся".
Після душу Макс вийшов у вітальню і побачив маму, яка збиралася на роботу.
– Ти хіба не вихідна сьогодні? – здивувався той.
– Вихідна, милий, але мене колега попросила сьогодні підмінити, тому я змушена просити тебе побути з сестрою, – говорила мама, бігаючи по дому в пошуках ключів.
– У мене сьогодні пари є, та й на роботу потрібно... – пробурмотів той. – Гаразд. Можеш не хвилюватися. Ми з Надею придумаємо, чим зайнятися.
– Спасибі, милий, – жінка підбігла до сина і, підвівшись навшпиньки, поцілувала у скроню, нахиливши рукою його голову на себе. – А! Ось вони! – зраділа жінка, побачивши ключі на дивані. – Усе, бувай-бувай!
– Хай щастить, мамулю!
Максу довелося відпроситися з роботи і забити на технар, як він це робив останні дні. Поки Надя малювала в його кімнаті на підлозі, той шукав відповіді в мережі, перекидаючи монету між пальців. Він випробував усілякі запити, але інформації так і не знайшлося. "Трикутні мітки", "мітки на руках", "запалення у вигляді трикутників" і ще купа божевільних пошукових фраз, які все одно не дали результату. Хлопець почав звужувати пошук до міста, намагаючись знайти щось про Художника і дивацтва, що відбуваються у Вічному. Так він вийшов на мапу, яка вбила всі спроби що-небудь розкопати. Вічного не існувало на жодній карті світу. Макс написав Парісу, знаючи, що той ще спить, але друг, на диво, швидко відповів. Виявилося, у того теж проявилися мітки й заважали жити звичним життям. Сон перестав бути міцним, тіло нило, горіло і загострився зір, через що потреба в окулярах вмить зникла.
"Тепер потрібно міняти лінзи на прості скельця, інакше я весь час за звичкою тягнутимуся до окулярів, що виглядатиме безглуздо", – скаржився Тепеш у своєму повідомленні. Його, як і Макса, не влаштовував такий розклад. Щось впливало на їхні організми, але, що саме, обидва не розуміли.
Залишаючись захопленим листуванням із Парісом і пошуком інформації, хлопець навіть не помітив, як Надя, кинувши олівці, вибігла гуляти на подвір'я з Джонні. Тож довелося відволіктися й подивитися, чим займається на вулиці сестра. Там він зустрів Сашу, у якої теж виявилися трикутники.
Близько восьмої години вечора прийшла Анна Валеріанівна. Вона безсило впала на диван.
– Мамуня, мамуня, мамуня пришла! – радісно закричала Надійка, застрибуючи до мами й обіймаючи її.
– Привіт, крихітко, – та погладила доньку по густому темному волоссю і поцілувала в маківку.
З дитячої кімнати вийшов Макс. Його коротке волосся було зав'язане в маленькі хвостики різнокольоровими стрічками, а обличчя виявилося всипаним блискітками. Він підійшов ззаду і, чмокнувши маму в скроню, пройшов до холодильника.
– Вечеряти будеш? – запитав той, заглядаючи в нього.
– Ні, милий. Я так замахалася, що навіть їсти не хочеться. А ви їли?
– Так! – відповіла Надя.
– Тоді, тримай, – Макс простягнув матері баночку солодкої газованої води і теж сів на диван, відкриваючи собі таку саму.
– О, рідний, ти як завжди знаєш, що мені потрібно, – вона відпила шиплячий напій і полегшено зітхнула. – Ох, ну й день... Бачу, ви теж весело проводили час, – усміхнулася Анна, вказуючи на хвостики.
– А, так, – хлопець зніяковіло стягнув стрічку з волосся.
– Е, братик! Не розпускай красу! – надулася сестра.
– Так-так, милий, залиш, – хихикнула мама. – Тобі личить.
– Ой, мамо! Все, я побігла! Мене кнопалки звуть! – раптом випалила дівчинка і пірнула у свою кімнату.
– Хто кличе? – незрозуміло глянула мати на свого сина.
– Іграшки її, – засміявся той. – Я сподіваюся, ти не підеш зранку на роботу?
– Ні, любий. Ми помінялися. Завтра я вдома, – сказала вона і відпила напою. – І все ж, розкажи мені, що у вас там із Сашею? – лукаво посміхнувшись, мама штовхнула його ліктем у бік, через що Макс поперхнувся газованою водою.
– Кхе-кхе, ми просто дружимо, – відкашлявшись, невинно відповів хлопець.
– Так-так, знаю я вашу дружбу. У вашому віці дівчатка і хлопчики не можуть "просто дружити", – сказала Анна, відмічаючи останню фразу пальцями рук. – Тож можеш мені не шарудіти. Ти краще скажи, це серйозно? Я дуже сподіваюся, що серйозно! – говорила вона, не даючи йому вставити ні слова. – У тебе ж у голові один вітер! На дозвіллі тільки те й знаєш, що в кімнаті свої дрібнички паяти, та зі своїм Тепешем ошиватися невідомо де. Інша справа дівчина! Саша дуже мила і цілком пристойна кандидатура. Я ж бачу, що з тобою любов робить. Пари пропускаєш, нездужання в нього, ну так, ну так, – усміхнулася мама.
Макс, допивши содову і відставивши банку, весь її монолог сидів, відверто посміхаючись на мамині слова. Подібна розмова була вже не вперше, тому він просто з цього сміявся.
– Ти ж зрозумій, я онуків хочу!
– Мам, ти надто молода, щоб бути бабусею – це раз. Не перебивай! – нарешті вклинився син. – А по-друге, у тебе є чотирирічна донька. Нащо тобі онуки?
– Дорогий, ти не розумієш! Адже я хочу, щоб у тебе теж була своя сім'я, кохана жінка. Тим більше я бачила, як ви дивитеся одне на одного!
– Ех, Анно Валеріанівно, – Макс засміявся. – Не сватала б ви мене з усіма підряд, ціни б вам не було! – забравши порожні банки, він встав і, зайшовши за диван, поцілував маму в маківку. – Ще не знайшлося тієї дівчини, якій би я готовий був віддати своє серце. Тож досить цих розмов. Краще відпочинь.
– Сину-сину, я-то думала, ти заради любові навчанням жертвуєш!
– Ой, та подумаєш, пару днів пропустив! Між іншим, сьогодні з твоєї вини! – відгукнувся Стамп із кухні.
Макс зайшов у кімнату і збирався сісти за комп'ютер. Та раптове запаморочення зупинило його. Світ наче вислизнув з-під ніг, та почав кружляти навколо хлопця, через що той ледве не втратив рівновагу. Врятував стіл, який вчасно підвернувся під руку. Враз стало парко і неабияк бридко. Довелося відчиняти вікно. З прохолодним повітрям у кімнату зайшов осінній запах вогкості. Максиміліан глибоко вдихнув, а по шкірі маршем пройшлися мурашки. Трохи полегшало, але не настільки, щоб відразу ж хапатися за справи. Робота за комп'ютером відмінялася. Тепер він хотів тільки одного – лягти в ліжко і заснути, щоб погане самопочуття скоріше пройшло.
Цього вечора його слух знову загострився. Численні звуки й голоси обрушилися на нього так само раптово, як і попередньої ночі. Довелося знову глушити це безчинство навушниками, хоча вони слабко рятували, адже сторонні голоси, гавкіт собаки, стукіт, дзвін, шурхіт, раз у раз проривалися крізь музику, змушуючи його обличчя морщитися.
Нарешті, коли напад почав минати, Максиміліан увімкнув свою улюблену пісню. Це був старий запис гри на скрипці з касетного плеєра, який, за допомогою деяких маніпуляцій, вдалося перенести на телефон. Мелодію він записав, будучи дев'ятирічним хлопчиком. Слухаючи твір, хлопець завжди згадував ті приємні дні...

...зрештою, цікавість його завела в новий, незвіданий куточок Вічного. Тут йому ще не доводилося бувати. Напевно, мама вже хвилюється від того, що її син після школи не з'явився додому вчасно. Але зараз йому було начхати на це.
Русявий хлопчик ішов, розглядаючи вулицю. Навколо були лише височенні ворота, за якими ховалися розкішні будинки заможних уродженців Вічного. Дорога була вистелена свіжим рівним асфальтом, а тротуари – ідеальною кам'яною кладкою. Усі дерева росли за огорожами, а подекуди самі огорожі складалися з рослин. Макс дивився на багаті двори своїми великими сірими очима, і клацав кнопки плеєра, подарованого мамою йому на день народження. Він не міг домотати до кінця ненависну пісню, що псувала всю касету, як раптом почув скрипку. Хлопчик вимкнув програвач і зняв навушники, намагаючись зрозуміти, звідки лине музика. Гра його привела до незбагненно високого паркану, за яким неможливо було побачити музиканта. Макс довго вслухувався в неймовірно приємні переливи мелодії, що створював непримітний, як для нього, інструмент. Він навіть не припускав, що скрипка здатна так красиво звучати. Незабаром гра закінчилася, а Стамп так і залишився сидіти під воротами, намагаючись уявити того, хто грав. Йому було дуже цікаво дізнатися, хто там за такою високою стіною, а ще краще познайомиться з ним, щоб слухати його гру цілими днями безперервно.
Після цього випадку, Макс щодня після школи бігав до того подвір'я, і щодня там грала скрипка. Зрештою, він не витримав і вирішив за будь-яку ціну побачити скрипаля. Для цього він змайстрував мотузку з гаком, щоб, як у фільмах, закинути її на огорожу, зачепитися і піднятися по канату нагору. Дитині тоді було абсолютно байдуже, чи помітять її, і що зроблять із нею, якщо це станеться, адже цікавість була сильнішою за страх і обережність.
І ось, мотузка на паркані, і через кілька хвилин потуг, Макс вибрався на ворота. Щастю не було меж, бо тепер він прекрасно бачив величезну присадибну територію, чималий будинок і альтанку, на якій сидів музикант. Точніше, музикантка... Скрипка одразу ж стихла, і чорнява дівчинка, побачивши несподіваного гостя, схопилася з місця. На вигляд їй було стільки ж років, скільки й Максу, від чого той дуже здивувався, адже навіть уявити не міг, що скрипалем виявиться мале дівчисько. Вони дивилися один на одного здивованими очима, як на химерні експонати музею, поки з будинку не вийшло кілька чоловіків у чорному одязі та сонцезахисних окулярах. Ті були, мабуть, охороною, бо одразу з криками кинулися до хлопчиська, який сидів на паркані. Макс, недовго думаючи, поліз назад, востаннє глянувши на чорняву, що обіймала свою скрипку. Таких красивих дівчаток він ще ніколи не бачив...

Щоночі, слухаючи гру скрипки, він згадував її. Макс приходив туди ще не раз, але вона більше не грала на вулиці. "Невже її покарали за те, що своєю музикою привабила такого недотепу, як я," – ці думки змушували його шкодувати про свій вчинок, але, згадуючи її гарне обличчя, хлопець припиняв себе картати. Образ милої музикантки, відбитий у його пам'яті, вартував того.
Після вступу в технікум, народження сестри та появи роботи він жодного разу туди не ходив, вважаючи це безглуздою витівкою. Певно, що все давно змінилося і дівчина, подорослішавши, кинула займатися скрипкою або і зовсім переїхала до більш перспективного міста, як це робила велика кількість молоді, особливо, якщо мала великі статки та можливість.
"Цікаво, яка вона зараз?" – подумав Макс та повільно занурився в сон.
Його розбудила тиша, що несподівано настала. Музика в навушниках стихла, чим насторожила хлопця. Він прекрасно знав, що телефон і навушники були, як завжди, заряджені й не могли просто так сісти. Макс розплющив очі. Кімнату вже давно огорнула ніч, але щось його бентежило, чогось не вистачало. Не мерехтів світлодіод на його комп'ютері, поки той був у режимі очікування, не світився вогник на моніторі, лампочка на вимикачі теж згасла. "Вирубили електрику?"
Раптом почулося, незвичне його слуху, потріскування. Цей звук одразу набув дуже поганих асоціацій, повертаючи спогадами до будинку Художника. Загуркотіли його плати на столі, і там хлопець роздивився чорну субстанцію, що затікала з вулиці через відчинене вікно на робоче місце. Максиміліан підвівся з ліжка і, не зводячи очей із рідини, що виділяла чорний дим, відійшов до виходу з кімнати. Речовина стрімко почала рухатися в його бік.
– Знову ця хріновина, – прошипів Стамп. – Чи черговий безглуздий сон? – він глянув на руки, що почали ще сильніше горіти. Трикутники проступали жовтим світлом, що виривалося з глибин тіла. – Що за чортівня?!
Темрява вже підбиралася до його ніг, від чого той позадкував назад, виходячи з кімнати. Більше він не став зволікати і попрямував до вхідних дверей. Рідина потекла за ним. Макс бачив, що спальню сестри й мами вона ігнорувала. Її приваблював тільки він. Стамп для себе вирішив, що відведе цю погань куди подалі від свого будинку, де спали його рідні. Він не знав, що станеться цього разу, тому не став ризикувати. Речовина явно прискорилася, ніби почувши його думки. Хлопець навіть не встиг підскочити до свого велосипеда, як темний силует, що утворився за мить,  накинувся на нього. Макс відразу  почав відбиватися руками, які на бігу до транспорту за звичкою одягнув у рукавички для їзди. Він всаджував кулаки в чорноту, поки та не перебралася на руки, сковуючи їх. Подумки Макс встиг попрощатися зі світом. Останнє, що він пам'ятав – це яскравий сонячний спалах, що засліпив його...