Тільки ти...

Пролог

Рубі

Моє життя ніколи не було хорошим чи поганим.

Скоріше його можна було назвати - виживанням. Виросла я в не найкращих умовах, не біля хороших людей.

А виховання?

Я запитую себе вже в котре за день, а відповідь проста.

Немає, усім абсолютно всеодно ким ти виростеш, все що цікавить людей - це вигода. Не важливо що саме станеться, поб'ють тебе чи навіть уб'ють, нікому до цього не буде діла.

Кожен день я стикаюся з психологічним насиллям, тиском в мою особистість. Та мене рятує лише людина яка я їй не байдужа, та спогади!

Я - Аврора - так називав мене батько, по словам доброї жінки!

Спогади про батька гріли мене, це те що дозволяло мені відволіктися від світу.

І моя подруга - Ліліан.

Якби не вона, можливо я б вже давно закінчила своє існування.

Зараз коли нам виповнюється вісімнадцять ми можемо нарешті обрати куди саме ми підемо в життя.

Саме я і Ліліан вирішили ризикнути, та подати документи в самий «Desire». Я знаю скільки на нас чекають негараздів, адже це не простий навчальний заклад - це найкращий, найпопулярніший, високонавчальний університет цілої країни. І туди можуть вступати лише самі королі, міліардери, обрані.

А хто я?

Та цього року можна вступати на стипендію, тож якщо в тебе оцінки не нижче «відмінно» - у тебе є шанс!

Якщо мене приймуть - це буде порятунок. Я зможу нарешті дихати, жити вільно.

-Рубі, над чим задумалась? - Ліліан махає рукою перед моїм обличчям цим самим привертає мою увагу до себе.

-Навчання. - відповідаю я.

-Усе гаразд, нас візьмуть. - підбадьрює вона мене. -У нас найкращі оцінки, ми доклали багато зусиль. - вона обіймає мене. -Ми багато працювали над цим. - я обіймаю її у відповідь.

Правда була в тому що саме через оцінки нас і ненавиділи. Заздрість у сиротинці - це те саме що кинути один шматок м'яса голодним вовкам.

Усі накинуться на тебе.

Як тільки ми почали працювати над цим, нас різко зненавиділи за це.