поки ми одні

Вони в котрий раз зустрілися, йдуть одне одному на зустріч не відводячи очей, та клята робота знову зіпсувала момент. Рампо потчнули за рукав поліцейські з різноманітними питаннями, на які він, не бажаючи відповідати, тяжко видихнув, кинувши що немає сенсу їм щось розкозувати та знову полянув на По, той щось невдоволено говорив по телефону, швидко закінчивши він, понурий, помахав рукою і розвернувся в противоположному напрямку. Рампо все ж повернувся до захоплених від його здібностей поліцейских, почавши в'яло відповідати. Було вже не так приємно що їм пишаються, коли поряд немає його.

Цієї ночі детектив місця собі не знаходив, серце ніби стиснене в капканах, на стільки що дихати тяжко. Не витерпівши цього відчуття він вибіг на вулицю, щоб зруйнувати дистанцію між ними, щоб побачитися і бути поряд.
Ледь не впавши з порогових схід, опираючись на ноги та тяжко дихаючи, він натиснув на дзвінок. Двері відчинилися, По нахилився до хлопця поклавши руку на плече.
- Рампо... - руки обхопили спину, замкнувши в обійми Едгара.
-плювати я хотів на роботу, на все плювати - Едогава ще більше втиснувся в груди По, що почав гладити його по голові.
- Рампо, поглянь на мене - піднявши голову, до його губ примкнули вуста По, змушуючи серце цвісти, що руйнувало тісні ланцюги, даруючи волю - зайдемо в дім - відриваючись від поцілунку пошепки мовив Аллан, підбираючи Рампо на руки, на що той не протидіяв та закрив двері. Не перериваючи обійми вони сіли на ліжко. Більше нічого їм не потрібно, тому що все що треба вже є - вони поряд. Мовчки насолоджувались одне одним, забувши про все, слухали як шалено в тиші б'ються їх серця, відчуваючи гарячі подихи в шию. Як довго вони цього чекали...