Частина 3

166 11 5
                                    

Пройшов тиждень з моменту, як Ворони перемогли Троянців.

Тільки з наступного року Кевін Дей офіційно буде частиною команди, а до тих пір він рахується учнем університету Пальмето. Хлопець часто заміняв тренера і допомагав команді із тренуванням.

Пів року тому Ріко зламав ведучу руку другого номера, відсутність Натаніеля Веснінськи тільки допомогла першому вимістити свою злість на молодшого. Не довго думаючи, Кевін зв'язався з Кенго і його відпустили, не довго думаючи хлопець направився до Вальмето.

Пройшло більше шести місяців, а університет Едгара Алана навіть не повідомив, що Кевін Дей більше не їх учень.

Загалом усе це відійшло на другий план, зараз Кевін був на корті, єдиною його задачею було – тренування. Але все йшло коту під хвіст, другий номер вже який день не міг зібратися.

-Кевін, йди на трибуни. Зберись. – наказав тренер Ваймак похлопавши чорноволосого по спині. –Продовжуймо! – скомандував тренер, як тільки Дей впав на четвертий ряд трибун.

Хлопець ховав своє обличчя у долонях, не в змозі навіть дихати. Якби легені не працювали на автоматі, хлопець давно помер би. Усі думки другого номера були про Веснінські, Дей пробував зв'язатися з рудим хлопцем, але коли Нат чув голос друга – скидав. «Образився» - було єдиним нормальним поясненням його поведінки.

Звичайно, мало того, що втік не оставивши записки. Так ще й, пізніше, заборонив зводити рахунок з Ріко, - це був єдиний випадок, коли вони пішли на контакт.

Через тиждень, коли Кевіна вже не було у гнізді, повернувся Веснінськи. Як тільки дізнався про все – зателефонував другому номеру, щоб вирішити дії на майбутнє.

Тільки Натаніель і Жан остались у гнізді, і Дей був готовий їх звідти витягнути. Але Нат не давай йому цього зробити.

Зараз Кевін знову і знову прокручував у своїй голові їхнє дитинство, підліткові роки. У них було два роки різниці, Кевін попав раніше за Ната до воронів, як і в основний состав. Він згадав усе, що міг згадати. Але щось не сходилось, можливо параноя?

-Невже настільки любиш його? – запитав Ендрю Міньярд, як тільки зміг вибратись з корту.

-«Любиш», це жорстоко сказано. – у долоні відповів хлопець, відчуваючи на собі погляд Ендрю. –Він був моїм щитом всі ті роки у Еверморі, ми були братами. Стільки обіцянок давали один одному, але я ніколи їх не втілював у життя, навідміно він Ніла. – на кордоні з істерикою говорив Дей.

Смертельний театрWhere stories live. Discover now