Смерть - кульмінація любові

Перша та остання.

***Ра́ґнарок у міфології — битва наприкінці світу. Ця битва завершить, що визначає долю скандинавських богів: в останній битві боги зійдуться з силами зла, своїми одвічними ворогами та більшість зі всіх загинуть.

 — Батько здається воно там! — прокрикує хлопець, щоб через пустинну бурю.

Через декілька хвилин сані зупиняються біля місця, що вказав Атрей.

Кратос встає та підходить ближче до темно фіолетового стовбура, зроблений ніби з тягучої пряжи. Швидким рухом дістає зі спини сокиру покритою льодом. Ця сокира його коханої жінки. Перед ударом він хутко придивляється до болюче знайомих узорів на лезі, але знаходить сили закрити своє серце від давно минулих спогадів.

Він чітко вдаряє у середину цього стовбура, тим самим заморожуючи його. Другий удар стає фатальним. Уся фіолетова маса, що до цього обліплювала печеру, зникла. Тепер у небо спрямовано пливе світло блакитна медуза величезних розмірів.

— Вони звучать більш щасливими зараз. Ще і буря закінчилася! — захоплено каже Атрей.

— Так! Можливо тепер ми заслужили трохи доброї волі від наших друзів темних ельфів, — підхопив настрій хлопця, сказав Мімір.

Це був їх третій супутник — жива голова, що прив'язана до пояса Кратоса мотузкою. Вона охайно була переплетена через його невеличкі золотисті роги та усю голову. Мімір особливо радий закінченню бурі, бо навіть не мав рук, щоб протерти очі.

Кратос відчепив голову від поясу та взяв так, щоб супутник бачив усе. Неймовірного розміру створіння злилися в альянсі різних нот. Атрей радий, що все закінчилося не провалом, бо саме він перший почув їх пекучі страждання та запропонував знайти невідомих тварин. Хлопець був впевнений, що батько не погодиться, але тепер вони тут і дивляться на двох медуз, що з трудом витягли з під замурованих печер.

— Батько, я хотів би сказати дякую, що ти привів нас сюди, але... — Атрей не дивився на Кратоса, просто продовжив говорити, — Не потрібно робити такі речі, щоб відволікти мене від Раґнороку, ти ж знаєш?

— Це було зроблено не для цього.

— Справді? Тоді в чому причина нашого перебування тут?

— Ох, тільки не кажи, що ти не маєш догадок, — по доброму закотив очі Мімір, — Ну ні, ти зараз серйозно?