Стань моєю надією...

Розділ 29

Мотоцикл зупинився і я зрозуміла що ми під'їхали до лісу, який веде до зоряного пагорбу. Мовчки ми направились по стежці і не говорячи ні слова, ми зупинились, наблюдаючи за зірками.

–Дін можна дещо запитати?

–Питай.

–Ти справді більше не куриш?–питання крутилось в моїй голові ще з мого дня народження, як тільки Адам про це згадав.

–Не повністю, просто поруч з тобою ні.

–Чому?

–Якщо тобі це не подобається, тоді я не буду цього робити.–розуміння, що він робить це заради мене, радувало мене.

–Якщо ти хочеш то можеш курити біля мене, я не буду проти.–його погляд зупинився на мені.

–Але це не все, ти ж маєш ще запитання?–я знала, що він знає мене занадто добре, тому бачить мене наскрізь.

–Чому ти поїхав тоді і зник?– його погляд відірвався від мене, знову дивлячись в далечінь.

–Ти ж знаєш, що моя мати була хвора.–я кивнула, невпевнена чи він бачить. Важко зітхнувши він дістав сигарети, запаливши одну.–У неї була пухлина мозку, в останні роки вона навіть не піднімалась з ліжка.

–Дін...

–Тоді ми поїхали, бо дізнались, що можливо є ліки, але було пізно.–сльози потекли по моєму обличчі, коли я зрозуміла до чого він веде.–Через місяць вона померла, а тоді мій батько не витримав і почав пити, згодом з'явилась наркота, ще через два роки він помер.

–Дін.–Не промовляючи більше ні слова я обняла його.

–Я хотів знайти тебе.–взявши моє обличчя в свої руки, він витер мої сльози.–Але мені було близько 14 і мене відправили в дитячий будинок, поки я не втік звідти у 17, після того я втратив всі зв'язки з попереднім життям і з тобою.

Біль, злість та образа за маленького Діна, який пережив це все, не маючи поруч підтримки, переміщались в мені.

–Проте тепер ти поруч і я обіцяю, що не залишу тебе більше.

–Ніколи?

–Ніколи.–його губи знайшли мої в м'якому поцілунку, змішаному з моїми слізьми та його болем, який я хотіла забрати, щоб йому стало легше.

–Дін, давай не будемо нікуди їхати, залишимось тут на деякий час.

–Як скажеш, моя принцесо.

Пару годин ми просто сиділи мовчки на краю скали, спостерігаючи за життям нічного міста, насолоджуючись тишею, та вперше за довгий час я не думала за інші речі. Тільки ми, разом проти всього світу та проблем.