Вампірська гра

Глава 16. Та історія...

Я прийшла додому, і батько тут же налетів на мене.
-Де ти була? -почав кричати він.
-Я.. в лісі..
-Де?! Що він з тобою зробив?
-Нічого. Все добре. Він пішов. А я вийшла з лісу і ось, прийшла додому.
-Нащо ти його захищала?!-кричав на мене тато.
-Ти знаєш, що мені шкода їх! Я не витримую, коли ти несправделивий до них!
-Нічого не хочу чути! До кімнати! Ти нічого не розумієш, мала ще! Геть до кімнати! Негайно! -батько взяв мене під руку і потяг до кімнати. Він закинув мене туди, і зачинив двері. Я заплакала. 
На наступний ранок все саме пройшло, забулося. Та тато був дуже злий. Арчі він приказав не зводити з мене очей. Ми поїхали в інститут. Тепер ми з Ліді їздимо різними машинами. Не знаю чим це татові допомогло, але я не можу нічого зробити. В інституті я сиділа ніяка. Яке там навчання? Яка там професія? Після четвертої пари до мене підійшов Чарлі.
-Чому ти така сумна?
-Не запитуй. Проблеми вдома.
-Я так розумію ти не розповіси, що таке.
-Ні. Не розповім. Пробач.
-Не варто вибачатися. Хоч я не знаю твою пролему, але точно скажу. Ніхто не вартий твоїх сліз! -мені так приємно на душі стало. Чарлі-справжній друг!
-Хм... дякую тобі велике.
-Може тобі чогось купити? Принести?
-Ні, це зайве!
-Ну гаразд.
-Я краще піду прогуляюся. Зберуся з думками.
-Правильно зробиш! -я усміхнулася йому і вийшла. Прогулюючись коридорами я думала про своє. Та тут мене різко хватають. Я навіть не опишу, що я тоді відчула, це тсалося дуже різко. Ніби переміщення у часі. Та так воно і було. Бо з одного коридору, я потрапила у інший, біля чорного виходу.Біля мого рота свою руку тримав Едвард. Він не давав мені сказати і слова. Потімвін забрав свою руку і нахабно посміхався.
-Ти що робиш? Я злякалася!
-Чого це ти злякалася? Боїшся мене?
-Ні! Просто так зненацька..а якби хто побачив.
-Я дуже обережний. Не побаичв би ніхто..-я почала олядати це місце. Чорний вихід. Це те саме місце, де вбили ту дівчину.
-Я знаю це місце. Це ж тут...я тільки зараз допетрила! Тут ти вбив ту дівчину!
-Тобі не у хірурги, тобі у детективи треба! -жартував він. 
-Не смішно. Розкажеш, що за історія?
-Прямо тут? Чи кудись поїдемо?
-Наприклад?..
-Наприклад в кіно.
-А ти не боїшся?
-Ну мої фото ніде не висять. Чого мені боятися?
-Ну так..
-Тим паче кого мені боятися?Особливо поруч із тобою...
-Хм..гаразд. Поїхали! Тільки не на містику!
-Як скажеш. -я усміхнулася.
-І по дорозі ти розповіси мені цю історію!
-Ну якщо ти хочеш знати...то добре.
Я забрала свої речі, обманула Арчі, що йду в інший кабінет, а сама побігла в машину до Едварда.
-Поїхали? -запитав зубастік в мене.
-Так. -відповіла я йому.
-Чудово. -він рушив.
-Ну...-я очікувала розповіді.
-Що? -він вже забув.
-Розповідай про ту історію!
-А.. Та що там розповідати? Дівчина зустріла менев клубі, закохалася в мене, причепилася. Подумала, що в нас все серйозно. А я просто випив її кров. Ось і вся історія.
-Мене теж така участь очікує?
-Чому ти так вважаєш? Не віриш у мої почуття?
-Вірю, але.. природні інстинкти.. Я розумію, що тобі подобалось себе мучити голодом, та для мене це ризик.
-Елі, я зараз не голодний. І повір, я ніколи не вб'ю тебе. Не зможу... Я не зможу вбити тебе, моя Елі.-він поцілував мою руку так ніжно, що я розтанула. 
-Я вірю тобі. -ми усміхнулися одне одному.
В кінотеатрі я вибрала комедію. Він трішки бурчав, але після кіно був на сьомому небі від щастя.
-А ти бубонів щось там.
-Так, був не правий. Пробач!
-Ну добре. куди далі?
-Давай в інститут, бо твій...
-Я зрозуміла. Ти правий. Їдемо!