Частина 9

145 12 0
                                    

Натаніель, не дивлячись на свій не здоровий вигляд, зміг широко посміхнутись обійнявши Кевіна, який вже почав плакати. Ендрю ж стояв на порозі у кімнату, на розглядав картину.

Задоволений тренер Ваймак сидів навпроти крісла, в якому щойно сидів рудий хлопчина. Натаніель з яскравою посмішкою та закритими очима, одягнений у чорний смокінг та червону сорочку обіймав Кевіна, та щось говорив йому на французській. Сам Кевін, у домашньому одязі та з стомленим виглядом обіймав брата, плакав в плече молодшому.

Рік, який почався у ніч приїзду Веснінськи з речами Дея, закінчився. Кевін знову під захистом свого брата.

Тільки щось не в'язалося. Те, яким спокійним був Нат повністю не сходилося із його зовнішнім виглядом. Але роль людини з питання, перейняв на себе Кевін.

-Це чудово, що ти тут. Але що за зовнішній вигляд? – запитав чорноволосий коли відпустив брата та трохи  заспокоївся.

-А що не так? Я тільки з Евермору, тому і в чорному. – із яскравим не бажанням відповідати сказав рудий.

-А якщо серйозно? – Дей напружився, очікуючи жорстокої правди.

-Місяць тому я повернувся від Пруста, у гнізді мене майже не кормили, я сиджу на сильних заспокійливих. – перераховував на пальцях Нат. –Я приїхав у Колумбію на два дні, тож після завтра я їду у Балтімор, а через тиждень у Лондом до дядька Стюарта. – продовжував перераховувати хлопець, поки погляд Ваймака тяжчав, а Кевін бліднів.

-Балтімор? До.. – не встиг договорити Дей, як його перебив Веснінськи

-Ні, він у в'язниці. – із оскалом сказав рудий. –Я замість нього. Тому можеш вгадати хто засадив Натана. – від цих слів Кевін трохи розслабився, але останнє речення напружило інших.

-Не буду питати кому ти душу продав, щоб його позбавитись. – із легкою посмішкою сказав чорноволосий.

-Я б тобі усе одно не сказав. – рудий покрутив головою і продовжив говорити: -Тож ти зможеш мене вилікувати лише після повернення з Англії. – посмішка, така щира яка тільки могла існувати, розцвіла на обличчі Натаніеля.

-Повір, так вилікую, що забудеш про існування своїх заспокійливих. – сказав Дей поклавши руку на плече Веснінськи.

Ендрю слухав це все, спостерігав за усіма, а в грудній клітині щось поступово відмирало. холоднішало, і зникало. Наче його тут бути не повинно.

Смертельний театрWhere stories live. Discover now