Долорес Хагрівз (ЗАКІНЧЕНИЙ)

Початок

- Добре, ми розібрались хто ви - мовив  Маркус 
- Діти, а де номер 8 ?
- І справді, де вона 
- Не мене часом шукаєте ?- до зали підійшла дівчина з русявим довгим волоссям, синіми очима, невеликого зросту 
- Долорес де ти була ?- гиркнув Реджинальд 
- Я в ванній була. Ти хотів, щоб я вийшла в чому мати народила? - старий тільки невдоволено фиркнув. Нарешті дівчина побачила Академію Амбрелла - А це ще хто такі ? - обігавши всіх очима дівчина застигла дивлячись на П'ятого - Це справді ти...- тремтячим голосом мовила вона 
- Не розумію про що ти 
- Ти що не пам'ятаєш мене П'ятий?- дівчина підійшла до брюнета 
- Не розумію про що ти 
- Як ти міг мене забути - в русявої потекли сльози - Це ж я...твоя Долорес 
- Що ? 
- Не може бути - перебив кучерявий хлопець - Долорес манекен 
- Я... я зараз все поясню 

Пов Долорес 

- Я і є твоя Долорес. В мене є сили, а саме телепорт, блискавка, а також я можу всилятися в речі. Вийшло так що я якось вирішила телепортуватися в майбутнє, але зробила помилку й опинилася в вашому світі. Я обійшла все й не знайшла своїх тому й зрозуміла що в іншому світі. Коли я почула що хтось йде я всилилася в манекен. Це був П'ятий, там ми й почали подорожувати 
- Ти...Я згадав, ось чому я відчував людську присутність... 
- Так, я виходила з її, але в основному була в манекені 
- Точно...
- Але ти мене кинув...
- Я не міг
- Ти міг мене забрати з собою, але ти мене кинув там саму - перейшла на крик я - Ти ж знав що я боюсь залишатися сама, але ти залишив мене там 
- Я хотів повернутися 
- Хотів ? 
- А як ти повернулася ?- поцікавитися високий блондин 
- Я змогла вирішити рівняння й потрапила додому. Виходить що я вдома всього лише пів року 
- Я тепер зрозумів що мені не вистачало коли я забрав Долорес в 2019 
- Так, там не було мене...
- Шок... Брате ти лох 
- Клаус закрийся
- Все звісно добре, але є але 
- Так тату 
- Ти сьогодні патрулюєш Долорес 
- Я пам'ятаю. Тоді я пішла, а ви поки влаштовуйтесь 

Я забрала кофту з дивану й пішла на вихід.
Патрулюючи цілу ніч я зайшла в цілодобове кафе 

- Привіт Стейсі 
- Долорес, рада тебе бачити о...- жіночка 40 років подивилась на годинник - 3 годині ранку 
- Ну ти й сама все знаєш 
- Як завжди ?
- Як завжди - жінка пішла робити каву 
- Що на цей раз ?
- Як завжди... Просто так, він ніколи мене не любив 
- Мала не сумуй. Все буде окей
- Зате менше його бачу 
- Ось бачиш, є плюс - тут я почула як двері кафе відкрилися - Добрий ранок, чого бажаєте ?
- Кави будьте ласкаві - почувся голос хлопця. Повернувши голову я побачила П'ятого 
-П'ятий?
- Я тебе по всьому місту шукаю 
- Як ти здогадався що я тут? 
- Бен люб'язно повідомив мені 
- На стільки люб'язно що в тебе кулаки подерті?
- Типу того 
- Тримай хлопче
- Вельми дякую 
- А ти часом не маніяк якийсь ?
- З чого ви взяли ?
- А хто ще прийде в безлюдне кафе о 3 ранку 
- Я наприклад 
- Долорес я ж знаю тебе, а тебе хлопче, ні 
- А я бачу, ви не проти були б якщо я був би маніяком 
- А що я жінка ого-го 
- Стейсі я чогось не знаю 
- Та я ж жартую. Мене на малолітку не тягне - ми почали сміятися, а хлопець сидів не розуміючи що відбувається 
- Дякую я за каву, а мені час 
- Давай мала 
- Долорес почекай, я з тобою. А то вона ще затягне мене кудись 
- Любчику ти чого, боїшся ?
- Любчику. Пішли вже 

Ми вийшли з кафе й пішли по дорозі 

- Спероу сказали що ти десь налажала й тепер це, твоє покарання 
- Щось типу того. Тато й так мене не любив, а коли я повернулася то взагалі почав злитися на мене за найменшу помилку 
- Розумію... Слухай я хотів сказати 
- Я слухаю 
- Я кохаю тебе й хочу, щоб ти була моєю дівчиною 
- Що? 
- Ми вже були разом, 45 років тільки вдвох. Тому чому б зараз не бути 
- Чому б і ні - брюнет підійшов до мене та вчепився мені в губи...
- Пішли додому 
- Угу. Якраз вже моя "зміна" закінчилася 

Ми тп додому