Фортуна

- fortune -

Той вечір, Техьон може сказати зі всією впевненістю, був одним із найпаршивіших у його житті. Дощові нитки настукували по асфальту, а його наскрізь промоклі кросівки неспішно ступали по невеликих калюжах. Намокле волосся, що від вологи натягнуло кольору, такого темного, наче сама пітьма торкнулася його своїми кістлявими пальцями, прилипло до лоба й заважало дивитися вперед, тому чоловік недбало зачісував його назад тремтячими від холоду руками; завтра точно прокинеться із температурою.

Автомобіль, стрімко промчавши поруч із тротуаром, майже наполовину обілляв його брудною водою, і Техьон зупинився. До горла підходить ком від сліз, який він відчайдушно ковтає й, втерши вологі сліди дощу на обличчі, уперто прямує вперед – до свого дому. До теплої та затишної квартири, у якій він зможе виплакати весь стрес під гарячими цівками душу. Де в морозильній камері його чекає ванільне морозиво, а постійно ввімкнений ноутбук чуттєво відгукнеться на доторк до мишки, миттю засвітивши екраном.

Хочеться забути цей день так, як Кім забуває безліч речей у своєму житті. Забути, що його сьогодні обікрали, що підвищення на роботі урвав шахраюватий колега, що навіть кава, яку він п'є щодня, нині була схожа на щось геть плюгаве.

Шини машин звучно скриплять по мокрому темно-сірому асфальту, у якому відбивається світло фар. Техьон завжди любив дощ. Він, зрештою, і зараз любить. Йому до вподоби дивитися, як рівні кружальця розходяться від нових крапель у калюжах; як вуличні ліхтарі надійно підтримують насуплене небо, що ось-ось опуститься грозовими хмарами на місто; як різнобарвні шляпи парасоль створюють своєрідну мозаїку посеред відтінків сірого. Сьогодні, щоправда, усі парасолі, які йому зустрічалися, були чорними.

Як на зло, його білий хюндай сьогодні залишився на парковці біля будинку, оскільки Кім, не глянувши на прогноз погоди, вирішив пройтися, бо зранку було сонячно. Помилився.

У кишені ліниво вібрує телефон. Техьон, перетворивши зблідлі губи на тонку смужку, повільно його дістає. Вода збирається на екрані великими краплями, стікаючи донизу та ледь помітно розмиваючи яскраво-білий номер.

– Алло? – хрипко й майже нечутно, тому прокашлюється. Номер невідомий, а з такими потрібно бути обережним: ніколи не вгадаєш, телефонує хтось важливий чи ні.

– Кім Техьоне? Здрастуйте! – чоловік, розуміючи, що не знає голосу, на мить відтуляє телефон від мокрого волосся і дивиться на кутик, туди, де годинник: 21:21. Запізно, як для незнайомців. – Вас вітає Со Джиюн! Вибачте, що телефоную так пізно, проте спішу нагадати про Вашу завтрашню зустріч із нашим шеф-поваром. Я забронював Вам номер у готелі, можу скинути адресу за цим номером чи Ви підкажете свій емейл?