Багнет-відлуння Вельткрігу

Святкування, побачення й нові проблеми

Через кілька днів, після цих подій та процесу нагородження, вони з Дітріхом знову зустрілись, в пекарні, а точніше за столом, святкуючи нагороду Ервіна та підвищення Дітріха.

-Ервіне, я тобі вже вдруге зобов'язаний життям. Ситуація та ж сама, як і декорації.

-Та забудьте ви то. Було давно і не правда.

-Та в кого ти такий сором'язливий? Життя воно ко-рот-ке! Розумієш? Бери максимум.

-Як скажете.

-То ж з приводу Елі...

-Тихо, тихо, тихо... не починай.

-Ех, молоде...

За цим діалогом спостерігала Елізабет, та її батько, які не втручались, а просто їли й дивились, хоч раніше, вони б давно втрутились.

-Цейво, Ервін, так ти і не розповів що тоді було коли ти напарника мого взяв та зник десь. Я чув тільки пострілі, а потім ви назад завалились.

-А, та то таке ...вийшов, побачив перед собою ворога, пристрілив, забрав зброю та вбив одного зі стрільців на даху.

-От воно що було. А я то гадаю, що ж вони так стріляють, що під таким кутом друзки летять.

-Оце момент був коли броньовик виїхав. Там все як на долоні для нього.

-І не кажи.

Для Елізабет, дивлячись на її вираз обличчя, було незрозумілим, як так легко можна говорити про те, як ти когось вбив, та й ще в такій манері. Вона була просто шокована такою стороною Ервіна, котрої ще не знала до цього моменту.

-Я вдячний тому журналісту. Він приходив до мене за кілька днів до інциденту. Все хотів за слова учепитись...а по суті непогана людина...напевно.

-От воно як. Хм...ну, йому пощастило що вижив після всього цього.

-Та його було лиш у руку поранено. Шрапнель якщо не помиляюсь.

-Жити буде. До весілля заживе, хахах.

Батько Елізабет, який чомусь на дух не переносив Ервіна, сидів і мовчав. Йому, мабуть не хотілось погіршити настрій Дітріхові.

Гулянка йшла ще кілька годин, поки не закінчилось пиво, сосиски й інша смакота, після чого Дітріх пішов до себе, на два квартали далі по дорозі, а Ервін почимчикував до своєї домівки, за рогом, тримаючи в голові те, що після завтра, у нього зовсім не буде грошей, а ще треба якось жити, та поміняти скло у вікні. У нього було кілька золотих прикрас що ще залишись у нього після смерті матері, але продавати їх він поки не збирався.