Смертельний театр

Частина 17

Після повернення Натаніеля з Балтімору пройшло вже 2 тижні, а хлопець поводив себе тихіше води, нижче трави. Десятий номер перестав коментувати тренування, а на двох наступних змаганнях не виходив до преси, хлопець не говорив ні з ким окрім Ваймака. Деколи Нат заходив на дах до Ендрю, від чого блондину було спокійніше, хоч він і не розумів поведінки Веснінськи.

«Поганий» Міньярд розумів, що вартує йому запитати – Веснінськи відповість, і не збреше, тому що він відповідав Ендрю. Тому що Ендрю заслуговує правду – пояснював сам собі Натаніель.

Він так і не зміг змусити себе прочитати ту книгу, хоча вже провів багато діалогів з головними членами європейських мафій, єдине що йому було потрібне – компромат, який був у нього на руках. Через якого вбили його матір, єдину хто хоча б трохи любив Натаніеля.

-Ти кудись їдеш? – запитався Ендрю після годиннного мовчання Веснінськи, поки рудий тільки тримав сигарету у руках.

-До матері хочу заїхати. – монотонно говорив Нат

-Я думав в тебе її не має. – щиро зізнався Ендрю, не очікую чи на відповідь.

-Її і не має, вона мертва. – через довгі 5 хвилин відповів хлопець.

Подивившись на Натаніеля, Ендрю побачив перед собою не молодого м'ясника а Ніла. /Зламаного життям хлопця, який ледь стримувався, щоб не розповісти усе голкіперу. Його очі були пусті, на перший погляд, на справді ж зараз у блакитних очах Ніла був смуток, такий самий як у Ендрю коли він дізнався про брата близнюка, і зрозумів що не можна з ним спілкуватися. 

Ендрю дивився на профіль Ніла, а у голові проносився ураган думок, і блондин зміг зацепитись лише за одну «-Хочу обійняти», і від цієї думки він сам собі був готовий врізати. Не довіряй, не відчувай, не дивись. – але він не відводив погляд, навіть коли Натаніель повернувся і подивився в очі Міньярду, в цей момент серце пропустило удар.

-Розкажеш? – єдине, але таке влучне слово щоб Натаніель відкрився.

Ні, Нат не плакав, він говорив, тихо. Говорив, відкривав не усю правду, але відкривав правду про матір. Натаніель не розповість, як він знайшов її тіло, як він її похоронив, як він зв'язаний з Моріямою, що він зробить. Веснінськи розповість про жорстокого батька, про знайдене тіло матері коли «він шукав потрібну книгу», та про зізнання батька у в'язниці, на яке чекав з 10-ти років.