Тіні моєї душі

<Дім, милий дім>

Після довогої поїздики автобус нарешті доїхав до місця призначення. Тільки після того, як всі вийшли, дівчина дістала з під сидіння свою милицю і обережно встала, опираючись на сидіння. На ній було все чорне: спортивки, худі й кепка. Коли вона спустилася з автобусу, до неї підбіг хлопець, у нього був схожий стиль: сині спортивки й сіра майка:

— Рюджин! — викрикнув він і обійняв її, після чого тихим голосом проговорив: — Я співчуваю, — він сумував за подругою і давно хотів приїхати до неї в Сеул, щоб просто побачитися, але тільки така сумна подія змусила їх знову зустрітися, хлопцю розбивало це серце. Він, трохи відсторонившись, взяв її за обидві руки і зазирнув у вічі, — ти як?

— Могло бути краще, — втомлено відповіла дівчина, намагаючись хоть трохи посміхнутися. Людина була рада зустріти старого друга, але всі ці питання «як ти?» і слова співчуття змушували дівчину згадувати те, про що вона так мріє забути, вона щиро не розуміла навіщо нагадувати людині про її страждання.

— Ох, Рюджин, дівчинко моя! Дай я тебе обійму! — з розкинутими руками підійшла тітка і міцно обійняла свою племінницю. Костюм на футболку і модні спортивні корсівки - діловитий стиль не зовсім підходив цій жінці за характером, але мало це крутий вигляд. — Як же тобі в житті не везе, спочатку батько, а потім і мати. Бідна дівчинка, за що ж тобі це все.

— Не хвилюйтеся тітонько Суна, якось переживу.

— Якось!? — здивованими очима Суна подивилася на свою драматичну племінницю. — Не якось, а з розкішшю, ми поїдемо в усі бутики цього міста і купимо все, що тобі заманеться! Бан Чан! — різко перемкнулася досить енергійна леді, вказала рукою в сторону багажника автобуса і промовила: — Валізу в руки та в машину. Ходімо Рю, я там нещодавно нову машину придбала, думаю тобі сподобається.

Зітхнувши, Рюджин попрямувала за тітонькою. А Бан Чан швидко дістав валізу і почимчикував за ними.

Вийшовши за кут будинку, Рюджин побачила машину, яка дуже виділяється на фоні інших. Це був Ford Mustang Shelby GT500 сірого кольору. У Рю відразу пішли мурашки по руках, вона завжди мріяла про таку машину і дуже любила ганяти по нічному місту, не чуючи нічого, окрім рику мотору.

Якщо б не той злощасний день, вона б відразу ж застрибнула на водійське місце і вмовляла б тітонько, хоч трохи б проїхатись. Але тепер вона навіть не думає, що ще хоч раз сяде за кермо автомобіля. Не поспішаючи, Рюджин сіла назад.