Stupid idea

пролог

  Щочетверга Чонгук ледь повертається додому. Ноги гудуть від втоми, а спину ломить, ніби він цілий день вагони тягав, а не грав. Ні, він звісно любить баскетбол і все таке, але їх тренер своїх учнів –  ні.

  І якого біса його потягло до того парку?

  Хтозна.

Може щось, а може хтось...

  І це точно не клятий Мінсок, якому захотілося лимонаду. Його на кожному кроці весною можна купити. Але ні, цьому телепню захотілось саме тут.

  Зовсім без сил темноволосий падає на лавку. Оглянувши навколо, нарешті помічає конкретну причину, чому він має бути тут.

  Причина сидить навпроти, з книгою у руках і в навушниках. Людей в парку багато, тому, на відсотків вісімдесят, Чонгук впевнений, що їх не помітять. Він відверто витріщається на хлопця, підперши щоку рукою, не слухаючи розмови друзів. Але, коли Мінсок починає голосно жалітися на тренера, Чонгуку стає соромно. Вони не одні такі голосні, але, здається, цей майже двометровий дядько трохи розгорлався.  Здається, що його чути скрізь. А, можливо, це здається тільки Чонгуку після криків у залі і постійних ударів м'яча об підлогу.

  Джихун, що сидить поряд, не жаліється. Йому взагалі однаково. Сів, підклавши одну ногу під себе, та відкинувся на спинку.

  Чонгук вкотре закочує очі, намагається не звертати на друга багато уваги. Мінсок балакучий, але він зовсім не поганий. Просто у Чонгука тут... все.

  Поклавши руку, а згодом і голову на спинку лавки, він повертає погляд на однолітка. Відстань між ними становить приблизно шість-сім метрів. Навіть з такої відстані, він впізнає книгу з корейської літератури. Коли б Чонгук його не помічав у натовпі, той читає щось.

  Цікаво, а що йому подобається?

  – Агов, – хтось махає йому перед лицем. Чонгук відводить очі, проморгується і дивиться на Мінсока. – Ти знову не з нами.

  – Ти на тренера жалівся, – нагадує Чонгук. Він все ще слухає краєм вуха – хоча не дуже й хотілось – його розмову. Навіть, коли очі були спрямовані в зовсім іншому напрямку.

  – Я думав ти вже не в цій галактиці, - сміється шатен, а Чонгук вчергове закочує очі, цокаючи.

  Джихун добре усміхається, на відміну від Мінсока. Але потім примружується, щось йому підказує, що хлопець знову замислив якусь дурню.

  Мінсок знає, що Чонгук нерівно дихає до однієї особи, а підійти просто не наважиться. Він ще три дні нагадував і жартував над хлопцем, коли дізнався, бо не думав, що Чонгук чогось виявляється боїться.

  – Чи ти здурів? – різко піднімає Чонгук голову з лавки. Його друг, здається, зі здоровим глуздом не товаришує.

  – Та ні, – жме плечима і сідає між ним та Джихуном, – Я тобі просто пропоную.

  – Я зрозумів, але ти все одно придурок! Я не буду спорити! - категорично відмовляється, складаючи руки на грудях.

  – Ну, давай, – ниє, як мале дитя. Господи, скоро цій дитині двадцять буде, а таке враження, що два і він випрошує іграшку. – Якщо в тебе все вийде і ти зможеш відірвати його від книжки... – він замовкає на секунду, підбираючи слова, але говорить натомість – якщо зможеш закохати в себе...

  – Я не буду цього робити! – підвищує тон голосу. Погляд автоматично падає на хлопця навпроти, але той не помічає, відірвавши увагу від книжки до телефону.

  – Гаразд. Тоді, якщо не зможеш це зробити, ти - боягуз, - не здається однокласник.

  – Його таким не візьмеш, – хмикає Джихун. Чонгука не можливо взяти на слабо. Він забув, коли таке було востаннє. Навіть в школі.

  – І ніякий я не боягуз, – активно заперечує хлопець. Аж піднявся. І готовий, здається, до всього.

  – Ну, так доведи.

  – А я доведу.

  – Доведи.

  – Спорим, – простягає руку для офіційного заключення, а Джихун хлопає себе по обличчю.

  Телепні.

  – Ти теж свихнувся? - влізає в цей діалог Джихун, однак ніхто на нього уваги не звертає.

  – Розбий, – кажуть натомість обидва і простягають зкріплені руки до нього.

_____

Нова історія!

Написана давно, тож вирішила нарешті опублікувати.

Всього буде 4-5 глав, як основна історія. В майбутньому вийде додатковий бонус.

Сподіваюсь сподобається.