Смертельний театр

Частина 19

Академічної відпустки вдруге за два місяці ніхто Натаніелю не дасть, тож було прийтяне рішення просто зникнути, і лише Ендрю буде знати що з Натом, але нікому не розповість.

Тому що Ендрю вірить слова Натаніеля, вірить, що Веснінськи повернеться. І все одно під яким прізвищем.

***

-Ти звинувачуєш себе? – говорив чоловік у білому халаті, котрий зливався з стінами кімнати.

-Що? – не міг зрозуміти Натаніель, думки не в'язались а зовнішній світ ставав суцільною плямою.

-Нормальні люди звинувачують себе після такого. – продовжував Пруст тримаючи шприц у руці.

-За що? – вже не намагаючись вирватись говорив Нат, все ще у спробах зв'язати думку.

-Нещасний випадок. – голка проникла під шкіру руки Натаніеля, а сам хлопець відключився.

Нат бачив галюцинації, перед ним стояв низький блондин з карими очима, він повторював одне й те саме: «-Обіцяєш?», і у думках Натаніель обіцяв. Хоча хлопець і знав, що навряд чи зможе стримати обіцянку.

Нещасний випадок? Цей блондин мертвий? Що сталося? Чому на нього дивляться так зверхньо? Мама. Де матір?

Натаніель нічого не пам'ятав, нічого не розрізняв, а токи електрики продовжували бити по всьому тілі. Коли він встиг переміститися з перини у електричний стілець?

Думка була одна: Потрібно тікати. І ці слова били по самим болячким місцям душі Веснінськи, звичайно якщо там щось ще було.

***

-Натаніель зник! – кричав Кевін перевіряючи усі кімнати лисів, навіть у кімнату до дівчат ввірвався. –Ріко його забрав! – починав повільно причитати Дей.

Ніколас с Даніель стали заспокоювати другого номера, поки Мет дзвонив тренеру.

За декілька днів Пальметто підняло такий шум, який не створили похорони Кенго. Шукали скрізь, навіть в Нью-Йорку лиси встигли побувати, але навіть нам не було Натаніеля. Десятий номер провалився під землю, і можливо в прямому сенсі.

Кевін був готовий поїхати у Евермор, і тільки Ваймак його стримував. А факт, що речі Веснінськи остались на місцях, давав надію що рудий все таки повернеться.

Ендрю продовжував курити на підвіконні, який раніше був окупований Натаніелем. Блондин сидів, і відчував як повернувся назад, ще до переходу Веснінськи, коли був самотній. Хоч обіцянка і гріла гнилу душу Міньярда, і давала сподівання, сам Ендрю розривався між бажанням сказати правду хоча б Кевіну.