Y/N & Stray Kids

Він бачить твої сльози(Хьон лайн)

~Бан Чан~

Замок вхідних дверей тихо клацнув серед тихої ночі, зв'язка ключів, наче вхідний магазинний дзвіночок сповістила про повернення чоловіка. Як завжди Чан повертається додому ближче до сходу сонця, не сумніваючись, що в його кімнаті, на м'якому ліжку спить його кохана дівчина. Але замість звичного ніжного сопіння вуха спіймали плач з протилежного від спальні кінця оселі. Твій начальник, не знаючи спокою, кричав з динаміків телефону, який в тебе вже не було сил тримати.

"Т/І? Крихітко? З тобою все гаразд?"

Від погляду на любі, червоні через плач очі та щічки палке серце Чана до болю здавило і няче от от зупинилося б його биття. Без зайвих роздумів хлопець завершив виклик і миттєво пригорнув до себе ослаблене в довгій сварці дівоче тіло.

"Я тут, я поруч."

~Лі Мінхо~

Годинна стрілка плавно підбиралася до сьомої вечора, наближаючи своєю помірною ходою кінець робочого дня та настання довгоочікуваних вихідних. На цей раз Мінхо вже спланував кожен вільний вечір: обійми, мовчазне лежання поруч, коли жодних слів не потрібно для розуміння одне одного, смачна вечеря, приготовлена разом та сумісний перегляд фільмів. Все, аби нарешті бути разом. Він відчинив двері, вже готовий до ніжних обіймів любої, коли його карйі погляд пав на твою фігуру серед зали. Сумний вологий погляд, розсіяний десь по підлозі, підтягнуті до себе коліна та крижана тиша.

"Т/І? Що сталося?" - дівочий палець вказав на відкритий сайт де 'фанати' зібрали найжахливіші коментарі щодо зовнішності та поведінки 'Нової дівчини Лі Мінхо'.

"Це не варто твоєї уваги, кошенятко, я кохаю тебе і знаю що Це не більше ніж прояв людської заздрості. Не витрачай на них свої дорогоцінні сльози." ви мовчки сиділи серед темної зали, топлячи серця в обіймах.

~Со Чанбін~

Не знаходячи натхнення серед пустих стін студії Чанбін запросив тебе, свою музу, до себе. Години минали в тиші, лише іноді чоловічий силует змінював своє положення в кріслі зайнятий написанням нової лірики. Вираз його обличчя був найвиразнішим прикладом зосередженості, палаючі очі знов і знов бігали по рядках рукописного тексту, ручка закреслювала одні слова, вимальовуючи чорнилами нові. Неочікувано Чанбін вирівнявся й перевів самозадоволений погляд на тебе.

"Крихітко, послухай!" Він спішно, наче запізнюється на останій потяг, відтиснув паузу, в останє перевіряючи лірику і, зливаючись з музикою, зачитав написані рядки. Текст був таким зворушливим, що очі нездоланно заповнила солона рідина, в горлі потроху затягнувся ком. Мелодія стихла.

"Аааа, не плач!" Чоловік розгублено витер пару вологих доріжок з твого лиця  і замкнув у міцних обіймах.

"Здається, тобі сподобалася пісня... Я кохаю тебе всім серцем!"

~Хван Хьонджин~

Третій день минув в тренуванні вашого сумісного виступу. Рухи зливалися наче кілька бурхливих потоків єдиної ріки, з плином мелодії тілá розчинялися в танкý... Проте все розбивалося об одиноку пологу скелю останьої частини хореографії, вона не була важкою, скоріш виснажливою та більш інтенсивною, до чого ти ніяк не могла звикнути.

"Давай візьмемо невелику перерву, я принесу води", з усією наявною турботою промовив Хьонджин, хлопець намагався підтримувати тебе протягом усього дня аби не дати смутку захопити кохане тіло, але коли двері за ним зачинилися ти безсило впала на холодну підлогу, кінцівки ниють від напруги, шкіра, вкрита солоним потом, горить, очі наповнили сльози, ти закусила губу.

Розчарування, сором, втома, все змішалося в гидкому коктейлі відрази. З часом Хван повернувся, в його руках були не тільки пара пляшок прохолодної води, а й кілька пачок снеків, що мали поліпшити настрій.

"Кохана, що сталося!?" занепокоєно він обняв тебе, наче скарб, що от от зникне на завжди, в темних очах зародився страх.

"Я завжди буду тобі допомагати, ми все зробимо разом, будь ласка, не плач!"