Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 34

Вінсент 30 років

-Массімо, останній раз питаю. Де Діна? – злісно кажу я

-Я не знаю – відповідає той, закриваючи прохід собою

-Як твій Дон, я наказую тобі розповісти – мої сині очі стикаються з його золотавими

-Я все одно не скажу

-Вінс, вона поїхала на зустріч замість тебе. Важко здогадатися, чи що? – повідомляє Рімо попиваючи чай у кріслі

-То чого ти раніше не сказав?– запитую уже відштовхуючи брата від дверей

-Дуже тобі дякую, Рімо – зло каже Массімо і це єдине, що я чую з їхньою розмови, так як поспішаю в гараж

***

На вході мене зустрічає один із моїх солдатів у відключці і у дуже жалюгідному стані.

Жабеня постаралося

Оминаючи його, я заходжу в приміщення і сідаю у першу потрапившу на очі машину.

Сказав ж не їхати. А вона

***

Я приїжджаю саме вчасно. Різко зупиняю машину і вибігаю з неї прихопивши пістолет.

Моя дівчинка стоїть по центру кола з машин, а на колінах перед нею Даріо Сала. Знак поразки та покори. Навколо лежать люди Сала уже мертві, всі до єдиного.

Брюнетка нахиляється до лиця побитого чоловіка та прикушуючи червоні вуста, щось шепоче йому.

Злість, яка була до цього тільки зростала. Жабеня переходить всі межі дозволеного.

-Діна!

Вона обертається на мій голос і саме тоді я бачу як цей паршивець приставляє ножа до її боку.

Ну все, ти розізлив добермана
Я натискаю на курок, тим самим убиваючи можливу підказку.

Мертве тіло падає на землю, а зла дівчина повертається до мене знову. Її лице вкрите його кров'ю і мушу визнати це придавало їй ще більш страхітливого вигляду

-Я вб'ю тебе в один прекрасний день, Корлеоне –ричить вона

-Навзаєм, Корлеоне

Я підходжу ближче до неї, поки вона вирівнялась і стала на носочки, щоб порівнятися зі мною

-Я не Корлеоне!

-Поки що – зухвала посмішка з'являється на моїх вустах

-Ти нестерпний! Якби не ти, я б дізналась інформацію – обурюється та

-Якби не ти всі були б живі!

-Так я ще й винна?!

-В якійсь мірі так. Побиття мого охоронця, викрадення машини та втручання у мої справи. По справедливості, я мав би тебе покарати. Болісно, довго та принизливо для тебе

Вона сміється і витирає з губ кров.

-І які ж муки ти для мене вибереш? Заставиш відсмоктати усім твоїм солдатам? Чи навічно зробиш мене своєю рабинею у ліжку? Чи може вбиватимеш мене, аж поки я не почну благати? – її сміх знову торкається моїх вух – Хай що ти зробиш, я не стану каятись у своїх діях

-Все забуваю ким ти була вихована. Я придумаю тобі покарання згодом, а зараз мені потрібно розібратися з цим всім – я окидаю оком приблизну кількість трупів, а потім дзвоню Рімо

***

Коли ми повертаємося додому, Діна іде від мене в свою кімнату голосно захлопнувши дверима.

-Массімо, до мене в кабінет! – кричу я йому, спускаючись вниз до кабінету.