Смертельний театр

Частина 23 - Кінець

-Що будеш робити з Балтімором і «бізнесом» батька? – запитувала Ізабель забираючи своє лате у баристи

-Балтамор залишу собі, а бізнес перебудую під щось більш легальне. – закінчивши підписувати документи відповів Натаніель.

Пройшло близько двох тижнів з моменту смерті Ітиро, і моменту, як Натаніель забрав собі усю імперію.

Зараз Нат разом з Ізабель сиділи у тихому кафе далеко від центру Нью-Йорку, де їх мало хто міг знайти.

-Хоч я і зняв воронів з змагань, мені все ще потрібно їх розпустити, а декількох людей відправити подалі звідси. – Натаніель тільки оговтався від наслідків лікарні Пруста, тому тепер міг раціонально думати.

-Якщо потрібна допомога ти знаєш де можеш її отримати. – сказала дівчина куштуючи свій напій. –Дядько Стюарт говорив, що будеш змінювати прізвище та ім'я.

-Як тобі Ніл Абрам Хетфорд? – з х итрою усмішкою промовив Нат.

"Ніл Абрам Джостен"- ім'я складене з крові, віри, пам'яті, і болю. Це частина історії не тільки Натаніеля а й усіх його зайомих, усієї мафії. Це ім'я буде знати кожен мафіозі, кожен хто хоча б трози зв'язаний зі злочинами. І Ніла будуть боятися, називаючи хлопця дияволом Балтімору, при цьому поважаючи. Це те чого не зміг добитися ні Ітиро, ні Кенго, ні Натан (хоча батько намагався), і те що зміг зробити хлопчик котрого використовували і ховали у саме пекло щоб той не зміг цього втілити у життя.

-Все таки він тебе вмовив стати Хетфордом. – без образ сказала француженка. –Все таки кавові напої в америці жахливі.

-Дядько сказав те саме про чай. – сміючись сказав хлопець.

Зараз між Натаніелем та Ізабель нарешті було те що називають дружбою. Нехай вони не будуть такими близькими, як в дитинстві, але і цього їм вистачає. Зрештою вони змогли добитись взаємного розуміння.

***

-Ні, я не переїду у Лондон, мені і тут добре. – спорив Ніл Хетфорд з дядьком, який нещодавно повернувся в Англію.

-Чому ні? Тут теж є ексі. Зможеш вступити у любий університет і підписати любий контракт. – переконував дядько племінника з надією стати справжньою родиною.

-А Балтімор? А Пальметто? А Жан і Кевін? Ці двоє ідіотів спилися за останні два місяці, паралельно мене похоронивши. – сидячи за кермом відповідав рудий. –Вони без мене не зможуть.