Північний ліс: казка про безсоромне

Частина 1

Північний ліс споконвіку вважався найнебезпечнішим місцем Землі. Там густі сосни з гострими голками, багаторічні ялинки та скелясті гори. Вода в цих місцях найхолодніша і найнебезпечніша через підводні камені, сильну течію і шар льоду, який у будь-який момент може тріснути. Снігові лавини, холод, який пробирає до кісток, майже повна відсутність їжі — справжнє пекло для людей, яких на щастя тут не побачиш. Тепер.

Але є ті люди, які не потрапляють сюди випадково, а мешкають тут. Мабуть, саме вони є найбільшою небезпекою Північного лісу. Вовки. Величезні тварюки, ікла яких розміром з людську долоню, кігті гостріші за ніж, а їхній силі і спритності не може протистояти жодна істота на Землі.

«За легендою, вовки з'явилися, коли перший мандрівник вступив у ці ліси. Серед народу ходять розповіді про те, як люди тут від холоду та голоду ставали дикими, агресивними та відпускали все людське, що в них залишилось під хутром звіра. Вони забували про свою людяність, поїдаючи тіло своїх братів, щоб вижити. Через суворі морози їх легке волосся на тілі перетворювалося на густу вовну, кістки ламалися під впливом інстинктів самозбереження, даруючи вже нелюдам вигляд величезного звіра, здатного одним поглядом паралізувати противника від страху.

Пройшла не одна сотня років, за яку люди приходили в Північний ліс, бажаючи вбити тварюку і стати героєм, але на них чекала важка доля: кожен з них перетворювався на монстра. За віки вони навчилися не просто виживати в лісі, а й розмножуватися, заманюючи мандрівників, наче німфи. Вовки скидали вовну, ламали кістки, повертаючи собі дві ноги, вирівнювалися, та знову отримували людський голос. Зовнішність звірів у шкурі людини так само змінювалася - більш прекрасних істот світ ще не бачив. Чоловіки закохувалась у прекрасних німф за секунду, а жінки готові були віддатись до рук сильних чоловіків. Істоти зніяковіло посміхалися, шепотіли на вухо приємні слова і викрадали чужу душу. Вони живилися людською душею, поки від тої нічого не залишалося, а разом з нею тіло поступово згорблювалося, обростало густим хутром, щелепа наповнювалася гострими зубами, розміром з долоню. Голос перетворювався на грубе ричання.

Північний ліс — місце, куди краще не заходити. Там гублять свої душі»

***

— Братику, ти чув? — дитина біля нього сміється і валиться на спину, прямо в холодний сніг. Чоловік на це тільки хмикає, піднімає малюка і садить собі на коліна, обтрушуючи від снігу.