Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 45

Діна 21 рік

Я не пам'ятаю скільки часу я провела в тій лікарні, але коли вже була глибока ніч до мене та братів Вінса вийшов лікар.

−Що з ним? - запитую, мало не падаючи на місці від безсилля та стомлення

−У нього травма шийного відділу, тому ми наклали шийний комір. Крім цього він у комі. Ми не знаємо скільки вона триватиме. Мої співчуття.

Рімо і Массімо відхопили мене під обидві руки, щоб я не впала. Серце калатало як скажене.

Краще я була б зараз у комі, але не він.

−Можна.. можна до н..нього увійти? -заїкаючись, знову запитую

−Так, але не на довго -сивий лікар іде, а я швидко забігаю у палата, де лежить він підключений до різних пристроїв і капельниць. Його брати теж зайшли, як і деякі солдати. Всі мовчки дивилися на напівживого Дона, який можливо не прокинеться ніколи.

Через деякий час, я розумію що мені душно у цій кімнаті, з цими людьми.

- Геть - ричу до всіх - Забирайтесь!

Всі виконують це одразу і як тільки зачиняються двері, я падаю на коліна. З очей стікають сльози але я стримую їх потік. Я знову плачу

Ні! Ні! НІ! Це я винна! Це моя провина!

- Вінс - тихо шепочу його ім'я та стискаю його холодну долоню - Будь ласка...

−Мені боляче це визнавати, але чорт забирай, якщо ти помреш, то я вб'ю себе. Сама прикінчу себе. Ти знаєш, я можу. А поки у мене є тільки твій блокнот і прекрасні спогади моментів з тобою. Я кохаю тебе. Виберись з пітьми заради нас. Прошу
Сліз стає тільки більше, але я опановую себе. Важко, але потрібно це зробити, попри всю біль що живе у мені, що можливо, буде жити вічно.

−Я приходитиму до тебе кожен день. Кожен. Щодня у тебе стоятимуть квіті на цих бісових тумбах. І я виправлю всю ситуацію, що сталася з іншими кланами, обіцяю. Коханий, я все зроблю для нашого щастя.

Я піднімаюся, витираю лице і йду з палати, поза якою мене чекає багато роботи.

−Рімо, Массімо, у мене є план - прямо кажу я, обминаючи їх і йдучи до виходу

***

−То який в тебе план? - запитує Массімо уже в кабінеті, де тепер я головна. Після душу, пізньої вечері та переодягання, я готова розповісти їм все, що придумала.

−Леонора вирішила, що стане вище нашого клану і ви - бовдури, вирішили насильно одружити мого Вінса на цій лярві. Я поїду сама до неї та поговорю, поясню всю ситуацію, а якщо вона вагатиметься, я одразу штрикну її ножем у шию. - брати мовчали, роззявивши роти -Далі Адріано, тут складніше. Він хоче моєї смерті, отже він її отримає

−Боюсь спитати, як? - дивлячись на мене блакитними очима, запитує Рімо

−Потрібно знайти дівчину максимально схожу на мене і підкинути їм "мій" труп, думаю з моргу його буде дістати запросто. Він переконаний, що я мертва, а Рімо тимчасовий Дон для "Коза Ностра", поки насправді я керуватиму всім. Як вам план?

−Боже, Діна, ти - геніальна. - з захопленням промовляє Массімо

−Я знаю. Отже завтра я їду до Леонори, а ви їдете шукати труп, максимально знівечений, щоб навіть, колір волосся не можна було розгледіти, ясно?

−Так, Донно - посміхнувшись мені, сказав Массімо. Я знала, що він самий прикольний з усіх братів і завжди на моїй стороні.

−Рімо?

−Я за. -коротка відповідь, холодом від нього так і вія. І тільки зараз я змогла збагнути наскільки ці брати різні, кожен із них.

−Нікому, ні слова, про мене або Вінса, це теж зрозуміло?

−Так - відповідають обоє

−Тоді чудово. А зараз я хочу спати. Я занадто виснажена, як емоційно, так і фізично. Усім до завтра, добраніч

Я іду, але точно не спати. У моїх планах читати блокнот, аж поки не засну.

Кімната здається порожньою порожня без нього, але досі зберігає тепло всіх моментів. Навіть найболючіших, найяскравіших, найпрекрасніших.

Взявши до рук гарний та такий болючий записник, я лягла на ліжко і почала читати:

19.08.2001:
Батько знову говорить, що Кастільйоне негідні свого прізвища і території...