Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 48

Діна 21 рік

Я не могла вбити не того! Все сходилося на дядечку. Він - вбивця!

Я не знаходила собі місця і схоже, що не засну, тому вкорте за ці місяці дістаю блокнот коханого. Взявши записник в руки сідаю на ліжко, де до мене примощується Айка, яка ніяк від мене не відходить. За цей час вона багато чому навчилась та стала більшою.

Отож відкриваю де-не-де пожовклі сторінки та дістаю обережно вкладені конверти з листами. Я знаю кожну сторінку напам'ять, все вже не читаю, а цитую кожне слово.

Мені не вистачало його настільки, що я просто визубрила той щоденник.
Знову перший запис:

19.08.2001:

Очима жадібно ковтаю слова і помічаю доволі дивну штуковину.
Одне зі слів було виділене червоним чорнилом, а саме - "буваю". Це мене насторожило, не дочитавчи, я розгорнула іншу сторінку:

21.08.2001:

Знову червоне слово. І таке було у кожному записі. На п'ятій сторінці я почала їх виписувати, але це просто набір слів.

Я сиділа і знову перечитувала все, в листах нічого такого не було, але я теж вирішила їх перевірити, може і там є "підказка".

***

На годиннику третя ночі, а я досі ламаю голову над тим посланням. Все ж таки з цікавості, я беру свої нотатки і біжу в кімнату Массімо. Він найкраще мене зараз зрозуміє.

−Массімо, сос! - влітаю в його кімнату мало не з ноги

−Паняночко, на годиннику 3 ночі, що тобі вже треба? - злий він огризається до мене

−Мені насрати на те чи ти спиш! Поглянь. - я вмикаю лампу та протягую йому мої записи

Через декілька хвилин він запитує:

−Ну і що це за набір слів? Це якийсь ребус чи що?

−Це виділені слова у блокноті Вінса про мене. І тут вони по датах - повідомляю я

−Стоп, блокнот? Я ніколи не бачив у нього блокнотів про тебе.

−Там ще листи були і...

−Стій. Може це тобі привиділось? Знаєш постійні вбивства, на тобі зараз відповідальність та і новина про вбивцю не того. Можливо твій мозок захищав тебе уві сні і моделював всі ці записи і листи? -брюнет розтріпав своє волосся і втупився в мене своїми золотими очима

−Ні, Вінс сам мені його читав... − почала я, але запнулась, а потім все ж таки сказала - до аварії і коми

−Добре, ходімо глянемо на той блокнот, а потім розшифруємо ребус - спокійно відповів чоловік і піднявся з ліжка

Коли ми були в нашій з Вінсом кімнаті( саме так, для мене це була наша кімната), я почала шукати той блокнот.

−Зараз - нервово відповідаю, перебираючи ковдри на ліжку -Він ж був тут - злісно скидаю все на підлогу і присідаю туди ж, затуляючи руками лице

−Ей - він опускається до мене - Ді, може ти дійсно перепрацювала і шукаєш те чого немає, але...

−Він забрав його! - я різко підіймаюсь, залишаючи співбесідника в німому шоці.

−Хто забрав? Що забрав?

−Блокнот. Вінсент його забрав - повністю серйозно кажу Массімо

−Діна, це не можливо. Він у лі... − його перебиває схвильований голос Рімо
−Ось ви де. Він зник!

−Хто?! - запитуємо з Массімо одночасно, уже прогнозуючи відповідь

−Вінс, він зник ще тоді коли ви приїхали. Лікарі сказали тільки зараз. - злісно відповів він

−Я б їх повбивав та пороздирав би, як жаб - ричить Массімо

−Це він - пошепки промовляю я

−Що? - перепитує Рімо, перебивши брата

−Це він! - я знов беру у руки листок зі слова і тепер складаю "ребус" докупи

Через деякий час отримую бажане повідомлення.

−Трясця. Рімо, я декуди поїду, якщо не повернуся організуй мені уже справжні похорони - хапаю плащ, який швидко накидаю та захоплюю з собою ключі від одного із улюблених авто, які позичаю у Вінсента

−Ти куди? - наздоганяє мені Массімо

−Відвали, я їду сама - продовжую біг до гаража

Знову те відчуття. Адреналін в перемішку із бажанням та побоюваннями. Все повторюється наче в той день, тільки тоді у мене був спланований план, зараз же лише імпровізація.

Я не вірю у це, але хочу упевнитись...