кістковий пил

Розділ ІІ

Нік

Лей дістала свій мобільний телефон з кишені та задзвонила давньому знайомому - Чарльзу Куперу.

Дівчина ставить на голосний зв'язок і трохи невпевнено дивиться на мене. Я усміхаюсь. Не часто можна побачити її такою.

- Він точно не дасть нам його просто так, - тихо промовляє вона.

- Точно не дасть, - я стиха сміюсь.

Гудки йдуть довго й млосно. Я помічаю як Лейла вже починає дратуватись, аж ось з другого кінця, беруть слухавку.

- Чарльзе, мені терміново потрібна твоя допомога, - швидко промовляє дівчина.

- Ооооох, Лей. Ти наскільки чарівна, що проблеми бігають за тобою, - з насмішкою промовляє співрозмовник, - Чим можу бути корисний?

- Лей, мене знудило, в тебе є пакет? - мимоволі викинув я.

Дівчина обертається і нишпорить щось на задніх сидіннях. І вона справді дістає звідти пакет. І одягає мені на голову. Я пирхаю.

- На всякий випадок, - невдоволено промовляє Вілсон.

А потім лише попереджувально дивиться на мене. Цим поглядом вона каже, що нам потрібна його допомога, нам потрібен орден, тож варто стерпіти це. Хай що він там ще скаже. Але мені важко терпіти. Мене це дратує. Мене дратує Чарльз. І мені справді хочеться блювати.

- Нам потрібен орден на обшук будинку, а доказів на цю людину не багато, - тим часом обережно промовляє дівчина.

- Гадаю, я можу це влаштувати, Але, - він робить паузу, - ти ж розумієш, що все має свою ціну, люба Лей?

Я стискаю щелепу.

Знімаючи пакет, я зрозумів наскільки прекрасний світ, адже не кожного дня на тебе одягають пакет від бренду "Лейла Кютюр"

Я уважно спостерігаю за Лейлою. Вона хмуриться, а потім дивиться на мене. Я хитаю головою.

- Щоб там не було - не погоджуйся. Він жахливий, - я ще більш стишую голос і додаю, - наші навіть подейкують, що він маньяк. Полює на гарненьких детективів.

Дівчина стиха сміється і штурхає мене у плече.

- Не вигадуй, дурнику.

Я драматично зітхаю. Ніколи вона мене не слухає. Про Чарльза насправді ходило багато чуток. Як добрих так і не дуже. Тож я не знаю, яка він людина.