Герой Сонця та Місяця

Розділ 9 Нас Чекають.

Я прокинувся від того що Треа колотила дерев'яною ложкою по невеличкому казанку. Я скривився і накрив голову подушкою.
Хтось почав здирати з мене ковдру, я вхопився обома руками за неї, хтось здер з моєї голови подушку.
Я побачив як Розальба голосно сміючись, з останніх сил старається стягнути з мене ковдру, і Треа з моєю подушкою в руках яка сміялася не менш голосно ніж Розальба.
З останніх сил я намагався втримати ковдру, але Розальба була сильніша.
Вона все таки зірвала з мене ковдру і з голосним гупанням впала на підлогу.
- Значить так - сказав я та взяв подушку з ліжка Розальби - на тобі!
Я гатив дівчат подушкою, а вони відбивалися. І в один момент ми всі разом подивилися на тільки-но вставшого Аланда з подушкою в руках. 
Він посміхався від вуха до вуха, і ми зрозуміли що нам потрібно тікати. 
Але було вже пізно.
Аланд бив безжально. Тому нам з дівчатами залишалося тільки тікати і захищатися.
Врешті я був загнаний в кут і побитий подушками, і через десяток ударів я здався та був вигнаний з поля бою.
А поки я одягвся дівчата побили Аланда через що він теж був вимушений покинути поле бою.
- Я вам це ще згадаю - невдоволено бурмотів він.
- Що ти сказав? Повтори-но. - насмішливо нахилилась до нього Розальба.
- Нічого - буркнув Аланд.
- Що, що я не чую?
- Нічого важливого.
- Нууу, якщо нічого важливого значить і говорити не треба. Правильно я говорю?
Відповіді не було.
За вікном сонце тільки-тільки почало показувати свої промінці. Тому було все ще доволі темно.
Раптом Розальба перервала тишу.
- Аланд, запали-но свічку, я нічого не бачу.
- Ага - кинув він і махнув рукою від чого свічка загорілася.
Я здивовано дивився на свічку і не міг повірити в побачене.
Мій друг володіє магією?
Розальба помітила мої здивовані очі і спитала.
- Аланд не розказав тобі про його урок з вождем?
- Ні.
Хлопець подивився на мене.
- Ну, під час того як ти був непритомним вождь розказав мені про мою силу і навчив трохи нею користуватися. Чесно кажучи я і сам до цього не знав що хтось з моїх предків був чаклуном вогню.
- А що ти можеш тепер робити?
- Якщо чесно я тільки запалювати щось можу - сказав він з ніяковою посмішкою на губах.
Ми усі засміялися.
- А вчити тебе хто далі буде? - Спитала Розальба крізь сміх.
Аланд глянув на Треа. Ми одразу все зрозуміли і замовкли.
Мовчки ми всі спакували свої речі і пішли забирати своїх коней.
На вулиці все ще було прохолодно, але терпимо.
Вождь у супроводі Сігурні та Вольфганга благословив нас на наш подальший шлях.
- Куди нам тепер іти? - заговорила до мене Треа коли ми вже відійшли від поселення на кілометра три чи чотири.
- До Залізних гір, нам потрібна зброя, без неї ми тут довго не протягнемо. - відповіла за мене Розальба.
- Як так!? - скрикнув я ледь тримаючись щоб не впасти з коня - Блуллен чудове, процвітаюче королівство. Батько казав що не має потреби носити з собою зброю, бо ніхто не буде на тебе нападати!
- А коли твій батько це казав, років п'ять тому?
Я промовчав.
- Три роки тому податки піднялися втроє. Рівень життя погіршується з кожним метром далі від столиці. Побачивши нас люди можуть і забути про манери.
- А куди ішли ті податки?
Вона гірко посміхнулася.
- Трохи на війну проти магічних створінь, трохи на укріплення кордонів, ну і куди ж ми без корупції.
- Війну?
- Ще шість років тому, почалося полювання на магічних тварин які на думку радників короля були "небезпечними" для королівства.
І хоч воно почалося давно, його роспал почався роки, два чи три тому. Вбили понад десять драконів із них двоє древніх.  Погубили більш ніш дві сотні молодих хлопців. Просто тому що людям не достатньо місця.
Я задумався, невже світ такий поганий? Все своє життя я думав що живу в чудовому світі, але тепер я бачу що це було не зовсім так.
Я згадав що хотів спитати дещо у Треа. Я приблизився до неї.
- Треа?
Вона вирвалася з своїх роздумів.
- Так?
- А як так сталося що всі думають що бог сонця раптом став богинею? Коли люди припустили цю помилку?
- Багато століть тому, боги виходили на світ, і люди знали що вони різної подоби.
Потім, коли народилися Сесілія і Естер боги мусили призупинити свої візити на землю.
І коли було нарожденне нове покоління, старе почало розказувати їм історії про богів і що одного разу вони зможуть їх побачити на власні очі.
Але як ти розумієш боги так і не прийшли. Молоде покоління перестало вірити розповідями старих. Тому всі згадки про богів були знищені, а історії про них перестали розказувати дітям.
І через двісті років люди знайшли давно втрачений у темряві пергамент про богів, це був пергамент написаний самою богинею Гудрун. У ньому розповідалося про створення нашого світу.
Але в той час у королівстві панував матріархат, тому королева вирішила не ризикувати своїм становищем і наказала підробити пергамент і написати ніби Ярило також був жінкою. А оригінал знову зник десь у темряві.
- Знаєш, мене учили історії з шести років. Але зараз я розумію що мене вчили тільки перекрученими на користь королівства міфами, дякую що розказала мені правдиву історію. Але звідки ти це знаєш, якщо ти жила в лісі все своє життя?
- Та я уже не пам'ятаю, знаєш я уже не настільки молода щоб пам'ятати все що зі мною сталося - невпевнено протараторила вона.
Раптом я помітив на дорозі щось блискуче.
Треа також це помітила і підібрала.
- Що у тебе там, Треа? - Розальба повернула голову до нас.
- Мен-Каер*, вона хоче нас бачити.
Розальба нахмурилась.
- Вона не більше ніж лякалка для дітей щоб в ліс не ходили, Праматір померла. Балада не може брехати.
- Це медальйон Еріка Нещасного, він подарував його Праматері на їхній другій зустрічі. На ньому зображені Сльози Гудрун,* подивись.
Розальба покрутила медальйон в руках.
- Що Праматір фей хоче від нас?
- Праматір ніколи не мислить злого, немає потреби хвилюватися.
- Добре, з нашої сторони буде вищою мірою неповаги не пристати перед її очима, веди нас до неї - сказала Розальба віддаючи прикрасу назад у руки феї.
Треа прийняла медальйон і заховала його десь в складках свого одягу.
- А хто така ця Праматір чи Мен-Каер? - невпевнено запитав я.
Розальба подивилася на мене.
- Пам'ятаєш коли ми були на пісенному вечері першим ділом нам заспівали пісню про чоловіка який покохав фею, а потім зрубав її дерево?
- Так, пригадую.
- Це і є вона, Праматір усіх фей на землі.
Я задумався.
Був уже майже обід коли ми зі слів Треа були уже близько до обителі Праматері.
- Залиште коней тут - сказала Треа коли ми вийшли до невеликої галявини - так їй буде легше сконцентруватися на спілкуванні з нами.
Ми прив'язали коней до дерев а самі пішли вслід за феєю углиб лісу. Назустріч до Праматері усіх фей земних.

*Мен-Каер - дан. ( mand kær) кохана людиною. Ім'я Праматері усіх фей, вона створює нові маски для фей, та може перетворити фею на людину або навпаки.
*Сльози Гудрун - рідкісні квіти наполовину зіткані з небесної мани. По стародавній легенді проросли з місць куди упали сльози Гудрун після того як вона, прядучи нічне небо вколола веретеном палець. Використовуються в підношеннях богам та в лікувальних цілях.