Зима. І сонце палає
Над снігом, що іскрами грає.
Легені мороз обіймає,
Повітрям своїм крижаним.
Як дивлюся в очі блакитні
Небес, що стоять непохитно,
То видно мені, як тендітно
Ця далеч навіює сни.
Усе, тепер що я бачу —
Це промені жовтогарячі...
Проходять крізь погляд, неначе
Я знову зустріла тебе.
Пробач, я не звикла жадати.
Зігрітись щоб, треба палати,
А все, що я вмію — чекати,
Поки мене сніг огорне.
Чекаю... Та ні ж, я палаю!
Мороз бо мені обпікає
І пальці, і душу... Я знаю,
Що знову зустрінеш мене!
Мине золота ця година,
І сонце зайде, хмари сплинуть,
Але мій вогонь, він не згине,
Допоки надія живе.
