Вона мрійливо дивилася у вікно. Погода була мінлива... Ось лишень було сонечко, а тут хмари набігли і небо заплакало... Дощ завжди нагортає сум, змушує думати, згадувати.
Проте дівчина не хотіла сумувати. Вона почула як засвистів чайник. У очікуванні миті насолоди, дівчина поспішила його вимкнути. Аромат кави швидко рознісся по кухні... Вона вмостилася на своє улюблене кріселко, підігнула ніжки і вкрилася пледом, адже дощова погода разом з сумом приносить і відчуття затишку, особливо, коли ти сховався під таку теплу, таку затишну ковдру і заварив "затишок" в улюбленій чашечці! Проте не лише це подарувало дівчині відчуття затишку. Біля кухлика з чаєм на скляному столику причаїлося ще дещо... Те, що зігрівало не гірше самих ароматних чаїв, кав чи інших напоїв. Це було дещо від Нього.
Щоразу вирушаючи на робочу поїздку, хлопчина висилав для єдиної листівку з міста, де опинився. Зазвичай писав лише декілька слів, але вони зігрівали теплом куди більше, ніж найтепліша ковдра. Робочі поїздки у юнака траплялися частенько, тож і листівок назбиралося чимало. Проте, це не позбавляло їх особливості. Колись давно дівчина попросила, аби коханий привіз частинку своєї мандрівки для неї. Їй кортіло подивитися на світ його очима. Дізнатись, що викликало у нього подив, що зачаровувало, що змусило посміхнутись. Парубок привіз декілька фото з собою. Вона ж не тямила себе від щастя, що милий задовольнив таке незначне, проте незвичне проханнячко. Це було надзвичайно приємно. До того ж хлопчина привіз смаколиків на додачу. Це було вершиною мрій, так думала вона. Але через декілька днів опісля його повернення знайшла у пошті конверт зі своєю адресою. Відкривши, панночка-мрійниця посміхнулась і на її очах з'явилися сльози. Там була поштова листівка з міста, де побував такий милий їй юнак. Листівка датувалася днями його перебування у Чернівцях. На ній зображалася гарна панорама вечірнього міста. Навіть, в такій деталі він знав її вподобання. На звороті була коротенька фраза "Безмірно скучив за тобою, Сонце". Лише коротеньке речення, але що воно значило для неї!
Відтоді це була їх традиція за замовчуванням. У Сонця вже назбиралося багато конвертів з барвистими панорамами міст, де побував Єдиний. Коли ставало сумно, вона любила діставати і перечитувати ці міні листи. Дівчина знала їх напам'ять, але щоразу дивилась на них з вдячністю. Адже це було від Нього! Вона подорожувала разом зі своїм Милим, була в його серці, куди б він не їхав. І маленькі вияви любові в конвертах про це яскраво свідчили.
