Герой Сонця та Місяця

Розділ 10 Мен-Каер.

Ми йшли за Треа. Ліс був густий на зелений.
Десь далеко я почув прекрасний спів.
- "Невже вона таки існує? Який чудовий спів." - гайнула думка.
І я побачив.
Посеред галявини стояв величний дуб, його стовбур був настільки товстим що навіть чотирьох людей було б недостатньо щоб охопити його.
На його могучих гілках висіли маски схожі на ті які носила Треа.
Я помітив в ньому велике дупло, в якому сиділа вона.
Праматір на відміну від інших побачених мною фей не мала маски. У неї було миле обличчя, біла шкіра та неймовірно довге руде волосся. Воно було настільки довгим що висіло на гілках наче якісь ліани. В її руках була маска та пензель. Одягнена в довгу білу сукню вона виспівувала неземної красти пісні.
Треа увійшла в коло з мухоморів що було навпроти дерева і ставши на одне коліно схилила голову.
Ми повторили її дії.
Праматір заговорила.
- Встаньте.
Ми піднялись.
- Я рада бачити тебе, Обраний, разом з твоєю командою.
Я подивився на Треа. Вона показала очима щоб я встав. Підвівшись я промовив.
- Для нас велика честь постати тут перед тобою, велика Праматір. Навіщо ти покликала нас до себе?
- Я знаю все про ваші плани і хотіла б трохи допомогти вам. Треа, ти ще не розказала їм свою історію, я правильно розумію?
Я питально подивився на Треа.
Що це означає? Вона щось приховує? Історія?
- Ні, Праматір, не розказувала - відповіла фея схиливши голову.
Праматір посерйознішала.
- Ти хочеш щоб я розказала їм, чи сама?
- Краще ви, я не можу пригадати все.
- Добре, я тебе розумію. Про таке важко говорити - Праматір повернулася до нас - сядте, історія не з коротких.
Ми слухняно сіли на землю.
- Колись дуже давно, у одного багатія була дочка. Вона була чудова та прекрасна. І хоч вона не пізнала материнського тепла, батько любив її більше ніж своє життя. Проте вона більше любила гуляти в лісі, ніж сидіти і пити чай з шанованим гостями. Вона могла годинами гуляти по лісі та говорити до дерев.
І під час одної з її прогулянок лісом вона почула крики про допомогу. Вона побачила на лузі важко поранену фею, її підстрелив місцевий мисливець. Фея була вже напів мертва і без маски, чоловік знищив її.
Фея прохала дівчину стати на її місце та бути новою захисницею лісу. Дівчина погодилася.
Її батько довго горював по втраті дочки. І через рік, він вирішив більше не мучити себе життям.
Але дівчина довго не сиділа без діла. Одна стара провидиця сказала їй, що скоро до неї прийде Обраний і вона має його захистити та показати шлях. І що пішовши за ним вона знайде свою любо... - далі ми не почули бо Треа скрикнула.
- Ні, не говоріть! - їй знадобилося декілька секунд щоб зрозуміти те що вона сказала - пробачте - додала вона.
Я впав в ступор.
-"І зустріла свою любов? Вона має на увазі Аланда?"
Мен-Каер теж була в легкому шоці.
- Пробачте, я-я не хотіла образити вас. Я не розуміла що роблю - протараторила Треа.
Запала довга, незручна мовчанка яку врешті перервала Праматір.
- Треа, це лише частина пророцтва. Вона не є якоюсь брудною чи дивною.
Треа піднала голову до неї та тихо сказала.
- Я не хочу щоб вони її чули, поки що.
Ми нервово переглянулися з Аландом.
Хоча Мен-Каер і не озвучила частину пророцтва, ми зрозуміли що любов'ю яку має зустріти Треа є ніхто інший як Аланд.
- "Але чому Треа не хоче щоб ми це почули? Їй соромно? Я нічого не розумію" - роїлися в моїй голові думки.
- Але давайте перейдемо до cуті, я б не кликала вас щоб просто розказати історію.
Ми всі приготувалися слухати.
- Оскільки Треа перетворилася на фею а не народилася нею, її можливо заново перетворити на людину.
Краєм ока я помітив як Аланд з надією в очах глянув на нашу подругу і посміхнувся.
- Потрібно просо буде зняти її маску та провести невеликий ритуал, тоді вона знову стане такою як і перед перетворенням. Тільки є одне але...
- Яке саме? - врешті подала голос Розальба.
- ЇЇ людське тіло померло, тіло в якому вона зараз не підходить людині. Вона буде потребувати багато мани щоб відтворити своє старе тіло.
- Тобто ви маєте на увазі їй треба багато жертв? Вбити декілька десятків людей? - уточнила зброєносець.
- Не обов'язково людей, просто створіння з маною. Навіть не важливо якою, Треа просто переробить її на свою. Але мушу попередити, до моменту коли вона отримає достатньо мани вона втратить здоровий глузд і буде кидатися на все що рухаєтся.
- Добре, ми зможемо використати це в бою проти темної армії - сказала Розальба дивлячись кудись крізь Праматір.
- "Темна армія? А це ще що? Чому я взагалі нічого не розумію, чому мені ніхто нічого не каже? Ооох, як все заплутано"
- Не важливао як і де ви її використаєте, я мала вас просто попередити.
Ми всі переглянулися і здаєтся одночасно зрозуміли що продовжувати розмову просто немає сенсу і обоє сторін вже сказали все що мали. Залишилося тільки знайти вихід з цієї ситуації. 
Мен-Каер, здається також це зрозуміла і сказала.
- У вас ще залишилися питання?
Після кородкої паузи Розальба відповіла.
- Ні Праматір, ми дізналися все що мали. Дякуємо за можливість побачити вас та говорити з вами, але нам потрібно іти далі. Темрява не чекає поки її хтось розбудить.
- Я розумію, мені теж було приємно вас зустріти. Нехай на вашому шляху вас супроводжує удача. Ох, мало не забула. Треа, віддай мені мій медальйон.
Фея ніби прокинулася від сну.
- Так, звичайно - вона швидко підійшла до дерева та трохи взлетівши віддала прикрасу у тонку руку її володарки.
- Треа, ходімо - окликала її Розальба.
Дівчина підбігла до нас і ми вийшли до галявини з нашими конями.
- Тепер до Залізних Гір? - запитав я поглажуючи морду свого чорного коня.
- Ну якщо нам нічого не буде заважати на шляху то так - сказала Розальба дивлячись в даль лісової дороги - бо може бути що божевільні запам'ятали твою ауру і захочуть помститися. Вони хоч і втратили здоровий глузд, але все ще трохи можуть мислити.
Я задумався.
- Продовжимо іти зараз чи трохи перепочинемо і підемо далі? - повернулася зброєносець до нас.
- Я б поснідав, голодний як вовк - подав голос Аланд.
- Я теж їсти хочу - додав я.
Розальба підійшла до свого чоричневого коня і дістала декілька невеликих хлібин.
- Стільки вистачить?
Ми з Аландом взяли їжу та прийнялися жадібно поїдати хліб, поки Розальба з Треа дивилися за нами.
- Все? - запитала зброєносець коли ми злизали останні крихти з пальців.
- А запити? - здивовано спитав Аланд.
- У вас на сідлах висить фляжка з водою, звідти і поп'єш. А зараз поїхали - сказала вона застрибуючи на коня.
Ми незграбно застрибнули на коней і кивнули в знак готовності.
Розальба посміхнулася і ми поїхали далі, назустріч Залізним горам.