Тепло між ними

Розділ 1

Кай був безмежно щасливий, що Коул не загинув. Коли він почув його оксамитовий голос, а потім зустрівся з темно-карими очами, кутки вуст самі собою піднялися до самих вух, а сльози підступили. Пізніше вони обіймалися так міцно, як раніше, мабуть, ніколи не тримали один одного. І хоча, повторюся, щастю Кая, як і решти команди, не було межі, почуття суму, злості та страху досі були з ним. Хлопець мимоволі прокручує в голові момент утрати Коула. Як той падав, як вони за ним не встигли, як Кай одразу рвонув до керма, аби повернутися за другом... Ці відчуття досі були всередині його.

Це була дурна випадковість... Нія корила себе, проте брат її ніскілечки. Як й інші ніндзя. Тому він завжди її заспокоював, переконував, що це могло статися з кожним і він дійсно вірив у ці слова. Майстер Вогню ні на кого не злився.

Окрім себе.

І хоча він точно знав, що Коул нікого не звинуватив би, це, певно, просто людська риса – ми більш розуміючі та добрі до всіх, окрім себе.

Проте від цього легше точно не ставало.

Ті дні, що вони всі провели з думкою, що втратили свого друга назавжди, були одними з найважчих у їхньому житті. І не було навіть часу посидіти й виплакати всі сльози, як їм хотілося, бо на підході були оні, сотні й сотні демонів, які несли за собою тільки розруху. Їм треба було бути зібраними та сильними, не можна було допустити ще втрат. Та вони й не витримали б.

А на Каю ще була відповідальність швидко зробити Золоту Зброю з Обладунків Першого Майстра Спінджицу для всієї команди.

Майже всієї команди.

Він робив косу Коула останньою. У процесі він згадував часи, коли тільки доєднався до команди ніндзя. Коли Сенсей Ву знайшов його і перевернув їхні з сестрою життя з ніг на голову. Цікаво, старі часи завжди здаються легшими та більш безтурботними? Та навіть враховуючи всі пригоди, усі перешкоди, що вони проходили разом та кожен особисто, це життя було найкращою версією, яку він міг прожити. У цьому він ніколи не сумнівався.

Роблячи косу він в один момент не стримав сліз. Просто не зміг. Він розумів, що часу розкисати немає, але він просто не міг більше стримуватися. На щастя чи на жаль, у цей момент зайшов Джей. Він нічого не сказав. Майстер Блискавки хоча й був балакучий, але знав, що інколи треба просто помовчати. Він підійшов до друга та просто поклав його голову, яка захлинаючись плакала, на плече та обійняв. Вони простояли так хвилини дві – три, поки Кай сам якось не почав заспокоюватися. Він знав, що це не всі сльози, що в ньому сидять, але від випуску хоча б цього йому вже стало легше. І від того, що поряд був друг. У Джея очі теж були червоні. Звісно були, Джею, як людині чутливій та емоційній, зібратися зараз було чи не вдвічі важче. Але обидва знали, що вибору в них немає, тому треба далі йти та готуватися. Вони глянули один на одного і Кай промовив неголосне «Дякую». Джей, розуміючи, легко усміхнувся та залишив Майстра Вогню знову наодинці з косою.

Кай промотував у голові їхні взаємини з Коулом від першого знайомства і до зараз. Ніндзя Землі спочатку здавався йому закритим, можливо, навіть трішки ворожим, такою людиною, яка в основному все робить сама. Певно, не стільки через недовіру іншим, скільки через звичку. Але все виявилося навпаки. Коул був дуже комфортною та дружньою людиною. Звісно, вони змагалися один з одним, постійно шуткували один з одного, але в цьому була деяка особливість їхніх стосунків. Усі вони, на той момент четверо, знали, що кожен стане за іншого горою. І хоча команда надалі ставала тільки більшою, ця впевненість була незмінною.

Кай закінчив працювати над косою та перед тим як покликати інших за зброєю ще раз сумно глянув на неї і тяжко видохнув.

Роздавши всім озброєння, постало питання, що ж робити з косою Землі, так як її власника тут не було. Проте Кай знав як вчинити. Він віддав її Нії. І хоча логіки в цьому було небагато, так як дівчина була Майстринею Води, брат відчував, що Коул саме так і вчинив би.