770 Калорій мінус кілограм

Гра в кості(chapter 1)

«Нескладний підліток, — думає Джисон і зусиллям натягує джинси; шкарпетки ступнів чіпляються за дірки на колінах. - Нескладний
підліток. Ні пики, ні шкіри. Коли ж це закінчиться?»

Шерсть светра неприємно натирає все – шию, спину, передпліччя. Але Джисон  страшно мерзне, мерзне як тварюка (і це в них жалюгідні мінус два! Посоромився б...), тому вибору
не залишається, доводиться вдягати, що є.

«Нічого, — подумки заспокоює він себе, намагаючись гребінцем привести волосся в хоч трохи пристойний стан. — Ось скину кілька кілограмів, та принаймні футболка не буде так липнути до тіла».

Джисону шістнадцять. Джмсонові шістнадцять, і він суща нікчемність; бо принаймні так здається йому самому. Ще так здається їхньому тренеру – їхній тренер ще той придурок, це знають усі в студії, і Джисону відчайдушно не хочеться
визнавати, що той у чомусь має рацію; особливо на його рахунок, особливо в питанні його танцювальних навичок. Джисон ще не пробачив засранцю випадок на виїзних змаганнях, коли його привселюдно принтзили за читання книги у перерві.

— А своїх суперників подивитися не хочеш? — уїдливо простягнув тоді
тренер, обертаючись зі свого місця на трибуні, що сидить двома рядами
вище за Джисона. - Чи ти вже все – зірка? Книжки більше ніколи читати?

— У дупу собі своїх зірок засунь, — бурчить собі під ніс Джисон, намагаючись застебнути на зап'ясті браслет; пальці раз по раз незручно зісковзують з замочка. Неприємні спогади. Ну його до біса.

Сумка, зошити, канцелярка. Все із собою чи щось забув? Джисон розстібає блискавку і заривається мало не носом у бардак із листів. Домашка з історії, гаманець з картами та проїзним, пляшка води. Наче все? Ні, точно щось забув.

Джисон одягає черевики, відтягуючи п'яту на взутті вказівним пальцем.
Підтягує ремінь на джинсах і знімає з плечей куртку. У його чорної осінньої парки фарбоване штучне хутро на комірі, а в кишені – записка від матері. Згорнуті дві купюри та прохання купити собі що-небудь у
їдальні. Джисон стомлено зітхає і закидає купюри в нижню скриньку
стоїть у коридорі тумбочки. Там зверху валяється всяка його дрібничка, якісь брелки, якісь резинки для волосся, чи давно порвані плетені браслети, і мішура з м'ятої готівки поземкою всипає його відділення тумбочки.

Точно!

Джисон різко засуває ящик (там щось неприродно клацає; не дай боже
зламав – отримає потім від мами), і сіпається назад у бік своєї кімнати.
На мить гальмує – у нього брудні черевики, і зараз вся підлога буде в землі. Ну, не знімати ж їх через це? Адже запізниться. Він мнеться секунди дві на місці і акуратно, на зовнішній стороні стопи шкутильгає до себе. На дотик витягає пачку таблеток із ящика із перемішаним одягом (на вихідних треба буде перебрати), і вилітає назад у коридор. Начебто чисто...