Одного чудового похмурого дня

Частина 1

Чимін гасає по дому, наче божевільний, зовсім не розуміючи, як можна було проспати в такий важливий день. Омега швидко чистить зуби, розглядаючи в дзеркалі скуйовджене волосся та стомлені очі, і думає, що йому варто було б серйозніше поставитися до заходу, наприклад, раніше лягти спати або увімкнути напередодні як мінімум три будильники. А краще всі чотири. Хлопець приймає душ, ледве не обпікаючи чутливу шкіру струменем надмірно гарячої води, а потім, насилу натягнувши на повні стегна чорні джинси й поспіхом накинувши білу сорочку на плечі, біжить будити дітей.

У його доньки сьогодні ранок, а Чимін проспав. Проспав на цілу годину, що, у цілому, дуже критично для того, щоб він не встиг заплести волосся крихітки в чарівний пучок, прикрасивши його декількома шпильками у формі квітів, та як слід розправити широку спідницю симпатичного рожевого плаття, купленого декілька днів тому. Омега, усе ще остаточно не проснувшись, залітає в кімнату до Суйон і стягує теплу ковдру з маленького тільця.

— Прокидайся, сонечко, нам уже час. Ми запізнюємося, принцесо, — Пак цілує дівчинку в чоло й розчулюється, бачачи її розгублені, шалено заспані очі, обрамлені вражаюче довгими віями.

Чимін наливає чай у кумедну чашку з котиком, розігріває спечені ще вчора ввечері млинці і ставить їх на кухонний стіл, дістаючи з холодильника полуничний джем — нічого страшного, якщо він сам залишиться без сніданку, головне, щоб діти завжди були ситі та задоволені.

Крихітка Чихьон починає тихо плакати в сусідній кімнаті, розбуджений копошінням татка й гучним шльопанням маленьких ніжок його сестри по паркету, і Пак справді не розуміє, як йому менше ніж за сорок хвилин зібрати обох дітей без будь-якої допомоги. Омега саджає дочку за стіл, сподіваючись, що вона спокійно поїсть самостійно, й іде до сина, котрий тепер кричить голосніше, ніж пожежна сирена, яка спрацювала в їхньому під'їзді приблизно тиждень тому. Хлопчик ще зовсім маленький, і Пак справді шкодує, що часом доводиться ось так нашвидкуруч його кудись збирати.

Малюк плаче безупинно, і великі сльози стікають по його щоках на спеціальну дитячу подушку, залишаючи мокрі цятки на світлій тканині. Чимін піднімає дитину на руки, і сам готовий заплакати разом із ним, тому що маленьке тільце абсолютно точно горить. Омега притискається губами до чужого чола і відчуває, що дитина справді гаряча — дивно, що він не прокинувся посеред ночі. Пак сідає на стілець поруч із ліжечком і важко зітхає, розуміючи, що, окрім нього, про дітей зараз подбати нема кому — він не може залишити хворого сина одного, але і взяти із собою теж не може, так само як і не здатний пропустити ранок Суйон, про який вона так довго мріяла. Омега скиглить від безвиході, хитаючи маленького омежку на руках, а сам очима по кімнаті бігає, наче це допомагає думати.