Перспективи української революції. Степан Бандера

ВІЙНА В КОРЕЇ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ПОЛІТИКА

Ця стаття написана у зв'язку з Конференцією АБИ, яка відбулася в днях12–14 червня 1950 р. в Едінбурзі, під патронатом Шотляндської Ліґи ЕвропейськоїСвободи. Користаючись прикладом Корейської війни (1951–1953), як маркантнимвиявом московського імперіялізму, автор ще раз вияснює й уточнює підставиукраїнської національно-визвольної політики, її стратегії і тактики боротьбу атакож важливости спільного протибольшевицького фронту поневолених Москвоюнародів.Стаття «Війна в Кореї і національно-визвольна політика» не мала підписуавтора (авторство Степана Бандери ствердив редактор «Сурми» СтепанЛенкавський), була друкована в журналі «Сурма», Мюнхен, ч. 21, липень 1950 р.

***

Сучасна війна в Кореї е лише одним із інцидентів, який постав у висліді ривалізації міжсобою світових потуг за закріплення позицій посідання, здобутих у висліді другої світовоївійни. Хибна, безпринципна і в своїй засаді імперіялістична політика більшости західніхдержав супроти азійських народів об'єктивно прокладає шлях для російськогоімперіялістичного наступу через облудне зовнішнє підтримування ним національних змаганьцих народів, з одночасною внутрішньою пенетрацією комунізму й комуністичної партії, якіфактично з середини знищують національний зміст змагань цих народів.Ми глибоко співчуваємо трагедії корейського народу, який став об'єктом інспірованої,організованої, з-зовні підсичуваної внутрішньої громадянської війни, у якій брат убиваєбрата. Вину за це поносить російський імперіялізм, який є першим і фактичнимспричинником шаліючої проти корейського народу війни. Але й ті держави, які післязакінчення другої світової війни, поділили землю і народ Кореї (що не була ніспричинником, ані учасником тієї війни, а поневоленою нацією) на дві частини, північну йпівденну, і цим заклали основи для війни проти корейського народу, — фактично потуралиплянам російського імперіялізму супроти Кореї.Корейська війна, як одна з сьогочасних актуальних ланок єдиного ланцюгавсеобіймаючого наступу російського імперіялізму, є нагодою ще раз перевірити, вияснити йуточнити, на основі досвіду останніх літ, підстави української національно-визвольноїполітики, її стратегії і тактики боротьби, зробити її дійовим інструментом нашогокожночасного поступовання і зберегти її від того, щоб вона збивалася на чужі манівці, увисліді чого усунути небезпеку, щоб українська політика була втягнена в сателітну ролю причужих політиках, а революційне змагання нації за свою державу, щоб перетворилося впогній для чужого поля.