Вампірська збірка

Історія I. Подарунок від серця

Писалося з 14 серпня 2018 року по 24 листопада 2018 року.

— Чув про зловісний замок? Про той, що стоїть у глибині лісу? Мандрівники стверджують, що він покинутий і неприступний. Але місцеві жителі знають, що там мешкає чудовисько в людській подобі.

— Чудовисько?.. — хлопчик зацікавлено розплющив величезні блакитні очі.

Його друг, такий самий маленький хлопчик, помітивши, що вдалося зачепити співрозмовника, самовдоволено й широко посміхнувся.

— Саме так! — відповів він. — Ще мій дід казав, що коли з села хтось зникає, то це справа рук чудовиська. Воно годується людьми, розумієш? Не знаю, чи смажить воно їх на багатті чи ковтає ціляком, але це правда! Нещодавно пропала дочка мірошника. Пішла в ліс за ягодами та так і не повернулася. Пізніше чоловіки знайшли її сухе тіло! Жодна тварина не може позбавити людину крові та сліду не залишити!

— То воно живиться кров'ю? — маленький Рафаель усміхнувся, не виявляючи жодного страху. — Вампір, так?

— О, то ти чув! — друг здивувався. — Зазвичай немісцеві не вірять у цю нібито нісенітницю.

— Я вже чув про вампірів, поки мешкав в іншому селі, — додав Рафаель, ховаючи руки за спиною брудної сорочки. Його поплутане волосся кольору меду забавно впало на очі. — Кажуть, вони вмирають від вогню, ні?

— Ну, не знаю... — з сумнівом подав той. — Останнім часом у нас часто почали спалювати всіх поспіль, та щось легше не стає. До речі, а у вас, у минулому селі, теж водилися вампіри?

— Водилися, — поважно кивнув Рафаель.

— І ви їх прогнали?

— Прогнали, — усмішка ковзнула на дитячому обличчі. — Може, й цього прогнати?

Друг розсміявся майже знущально:

— Ти?.. Та ти ж для вампіра що муха! Він проковтне тебе, як сарана очерет!

— Хтозна, — задумливо протягнув той.

Рафаель зістрибнув з виступу, на якому вони сиділи, і потрапив босими ногами в неглибокий струмок. Далі, тобто попереду, починався густий ліс, який рипів і шелестів на вітру. Сільський хлопчик схаменувся, але не став стрибати у воду, а лише насторожився:

— Ти куди зібрався? Ти що, не чув мене? Там замок вампіра!

— Я подивлюся, — лише посміхнувся Рафаель, і задерикувато пострибав уперед.