Ніч. Прекрасна пора. Але не для мене.
Ти покинув мене саме вночі. "Чому? Чому саме ти?"
Твоя смерть була настільки несподіваною, чорт, ми навіть не попрощались. Ти залишив мене саму у цьому холодному, жорстокому світі. Залишив з величезною дірою в серці. З глибокою депресією, сльозами, нервовими зривами, через які я стала нестерпною для решти. Постійний головний біль став моїм другом протягом цього часу.
Знаєш, інколи мені здається, що ти говориш зі мною. Що лежиш позаду та обіймаєш мене своїми руками серед ночі. Так, Гаррі, мені здається, що ти досі живий! Щоночі ми з тобою разом. Боже, яка я щаслива в ці моменти! Але потім ти зникаєш, залишаючи лише нічні жахіття, сльози та ще один нестерпний день.
"Чому? Чому ти завжди зникаєш? Невже тобі подобається бачити мої сльози, чути мої крики?"
І ось знову все повторюється..
*Лежачи на галявині десь посеред лісу, я чую кроки. Твої кроки. Ти нахиляєшся та, залишаючи легкий поцілунок на моїх губах, лягаєш коло мене. Ми говоримо про все на світі. Твої, такі рідні, яскраво зелені очі, ямочки на щоках та усмішка заставляють усміхнутися.
Раптом ти встаєш та подаєш мені руку. Я, не розуміючи, що відбувається, хапаюсь за неї. Ми ідемо вглиб лісу. Коли ми пройшли достатньо багато, нас охопив густий туман. Я вже не бачу нічого, в тому числі й тебе. "Гаррі! Гаррі, де ти? Не залишай мене знову, прошу!" Я, знесилена пошуками, падаю на землю і знову плачу*
Знову, задихаючись від сліз та криків, я просинаюсь.
"З мене достатньо!"
Одягнувшись у повністю чорний одяг, а саме: у джинси, твій великий теплий светр та кеди, - я вийшла на вулицю. За той час, шо я була без тебе, я виходила лише декілька разів, щоб просто не згнити від голоду. На цей раз, вперше після твоїх похоронів, я іду до тебе. Йти досить довго, але транспортом я користуватися не хочу. Всю дорогу я згадувала наше з тобою спільне життя. Але тепер з усмішкою божевільної.
Я на місці.
- Привіт, Гаррі, - я гірко усміхнулась, - як я давно тут не була. Знаєш, протягом цих двох років я думала лише про тебе. Я не хочу вірити, що ти пішов, адже ти зламав мене. Ти забрав моє серце з собою. Кожної ночі я бачу тебе, після чого довго плачу. Хоч і говорять, що сльози - це ознака слабкості, але це ознака того, що в людини є душа. Я не можу тримати їх в собі. Гаррі, я скучаю! Ми провели прекрасні 3 роки разом. Знаєш, Гаррі, я прийняла дуже важке рішення. Не думай осуджувати мене за це. Я не можу більше так існувати! Саме існувати, бо життям це не назвеш. Гаррі, ми скоро знову побачимося. Я так тебе люблю!
Просидівши так до вечора, я поцілувала твоє фото та пішла в сторону хмарочосів. 56 поверхів це не багато для нашого міста, але й не мало. На дах я вільно пройшла. Сівши на край, я звісила ноги та дивилася вдаль. Внизу люди повертаються додому після важкого робочого дня. Сонце сідає.
Нарешті стемніло. І лише вуличні ліхтарі освітлюють вулички.
"Гаррі, милий, я скоро знову тебе побачу". "Прощай, сірий світе".
Я зробила крок у безодню, де знову зустріну тебе..
