Льодяні квіти під кривавим дощем/ Ice flowers in bloody rain

Частина 1

Ви колись думали про те, щоб присвятити своє життя людям? Захищати, допомагати та.... вбивати. Так-так, вам не почулося. Саме цим і займаються верхівки - таємні служби країн, прокладаючи шлях до мирного життя людей тим самим "служачи" їм. Чи бачите ви в цьому щось недостойне, в тому, щоб вбивати злочинців, шпигунів і тих, хто знає більше ніж потрібно? Наш герой саме з тих, що раніше не бачив у цьому нічого поганого, не знаючи правди і моралі. Але його не варто звинувачувати рівно тією мірою, як і захищати.

Бай Янлін[1], саме так звали вбивцю, був знайдений у зимовому лісі геть безпомічною дитиною, що тільки нещодавно навчилася ходити. Його благодійники - люди в військовій формі забрали його до місця, де були лабораторії.

Над ким ще краще проводити досліди, як не над боягузливими, слухняними та маленькими дітьми. Одного разу після одного з експериментів частина волосся хлопчика безповоротно посивіла. Був то пережитий стрес чи щось інше і досі не відомо.

За кілька років опісля життя приготувало новий поворот. Було проведено відбір: тих, хто мав витривалість і хороші фізичні здібності забрали на підготовку до одного з особистих загонів уряду, а доля інших залишилася в невідомості.

Це був цікавий, часом дуже нудний та повний рутини шлях до сили. Йшли роки. У його пам'яті назавжди запам'ятається перше вбивство, тодішні крики про пощаду, тепла червона кров на одязі та очі повні бажання жити. Почуття двоякості, що раптово виникло, він завжди душив усередині, як і таку незбагненну для нього річ як емоції - захват, страх і безумство. Було важливе лише "служіння заради народу" і ці слова відбилися гравіруванням у свідомості.

Все життя оберталося навколо операцій, тренувань і виживання. Але це не означало, що в житті не могло з'явитися щось ще. Хлопця завжди захоплювало читання, але до певного часу це були посібники з бойових мистецтв, зброї, тактики та стратегії. Одного разу він блукав бібліотекою штабу в пошуках чогось незвичайного - в ті моменти йому здавалося, що він знав що буде в кожній зі знайдених книг. І випадково чи ні, але доля була до нього схильна - Бай Янлін знайшов серед книг одну новелу. Маленький промінь світла впав на криваву доріжку, що тягнулася з самої пітьми.

Новела про чесноти і мораль як шлях героя - це було іронічно для місця в якому подібного ніколи не було. Та слова потягнули за собою думки про те що чи є його дії аморальними? Чи був колись у нього вибір?