Чому саме так?

Заблукала

Бачу тіні краєм ока,
Види різні поміж нас.
Торкаюсь кисті, вся промокла,
Нервово відганяю сказ.

Бачу ранок, сонця промінь,
Крізь пелену туману — рай.
Десь недалеко чути гомін.
Йдучи, не бачу край.

Ні край дороги, ні руки своєї.
Та зверху вся надія сяє.
Заблукала серед думи однієї,
Й чуття гостріше грає.

Куди веде мене воно?
Точно не додому...