Ми (не) друзі

1

Крізь завісу пробивалися мляві промені ранкового сонця.Вони спадали на ліжко та освітлювали вже доволі довге волосся брюнета.Покрутившись сяк-так він різко розплющив очі,яскраве світло вдарило йому в обличчя від чого хлопець скривився та прикрив рукою очі.Наче щось згадавши,брюнет підірвався з ліжка та потягнувся по телефон,який лежав на підліжковому столику.На телефоні показувало 7 ранку,полегшено зітхнувши він оглянув свою кімнату.
На стільці лежала купа брудного одягу;на робочому столі,який знаходився в іншому кутку кімнати паралельно до вікна стояла спортивна сумка;двері кімнати,які знаходилися навпроти ліжка були трохи привідкриті,ззовні чувся якийсь гам.Крізь полосу матового скла на дверях хлопець помітив якусь тінь,різко заплющивши очі він чогось очікував.
Двері прочинилися,впустивши до кімнати запах чогось смачного,"мабуть мати приготувала оладки" промайнуло в думках.До кімнати ввійшов високий,худощавий хлопець,років 18,він провів долонею по коротко постриженій голові та почав підкрадатися до ліжка.Йшов обережно,аби застати солодко сплячого молодшого брата зненацька.Ось,він вже майже наблизився якомога близько до нього,але не встиг його злякати,той різко розплющив очі якомога широко та видав ледь сонним,хриплим голосом "бу!".Хлопець різко відсахнувся від несподіванки ледь не перечепившись через свої ноги.Різко отямившись через сміх молодшого,він накинувся на нього з лоскіткою.
-Стривай!-вирвався хриплий стогін після якого пішла буря сміху.Але зупинитися не входило в плани старшого.Брюнету знадобилося кілька хвилин,щоб нарешті звільнитися від "тортур" гепнувшись пластом на підлогу.
-...Кх...блять...
-Тобі ще пощастило,що ти впав на руки,-Віктор встав з ліжка та подав руку братові.
-Не потрібно,ти вже й так допоміг,-ляснувши старшого Влад почав підніматися.
Скрипнули двері.До кімнати ввійшла худенька,низького зросту жінка.Чорні пасма ледь довгого волосся спадали на її (здавалося) тендітні плечі.Обличчя вкрите зморшками та де-не-де веснянками насупилося.
-Вітя,ти знову дістаєш Влада?-Вона підійшла ближче,щоб розгледіти чи не має на молодшому якихось синців.
-Ні,ма...Я прийшов,щоб розбудити цього сонька,-він хмикнув та поклав худу руку на якій було видно сині та фіолетові вени на голову брюнета.Запала тиша.
Жінка пильно розглядала обличчя Віктора та врешті-решт зітхнула.
-Ідіть снідати,-лише змогла вимовити та вийшла з кімнати.

Зайшовши до кухні (після того,як зробив всі свої ванні процедури)Влад помітив велику купу оладок на столі та ледь вдихнув їхній запах,який заполонив майже ввесь будинок,і звичайно його ніздрі."Ох,я не прогадав.Запах чудовий!".Він різко посміхнувся та підійшов до столу,щоб насолодитися смаком однієї з улюблених страв.Всівшись на табурет,він почав запихатися ледь приплямкуючи від насолоди.Через декілька хвилин на тарілці вже не було майже половини оладок.Прихопивши ще кілька,Влад важко піднявся та поплентався назад до кімнати.
Прочинивши двері,брюнет пройшов до кімнати та злегка прихлопнув їх ногою.Його увагу привернула спортивна сумка на робочому столі,яку він запримітив ще з самого пробудження."Арх,мабуть знову рилася в моїх речах!".Дратуючись Влад почав перевіряти сумку,обшукуючи всі закутки та кармани."Все наче на місці...".Булькнув телефон.Геть забувши за свої речі хлопець кинувся до смартфона,який лежав на краю ліжка.Плюхнувшись на зім'яту постіль та взявши до рук річ,брюнет покрився ледь легким рум'янцем.Його очі засвітилися,мабуть в них можна було побачити цілі зорі,які виблискували в його карих очах.
/-Підемо до тренажерного залу?
-На скільки?
-В 16;00,як завжди?
Я ще запитаю в Івана
Може він теж буде
-На 4 підійду/
Відклавши телефон Влад посміхнувся.