Кома

I am lost in a rainbow

Червоний

— Гей, ну дивися, підніми очі, не щурься, не будь таким черствим, — тягне Чонгука за рукав вітрівки Юнгі. Вони стоять на мокрій після дощу бруківці, на одній із вулиць міста, Юнгі не залишає спроб змусити Чонгука підняти обличчя до неба, і у нього це виходить. Перехожі, незадоволені забрудненим взуттям і промоклим одягом, мчать хто куди, автомобілі сигналять неквапливим пішоходам, і тільки двоє стоять біля світлофора та невідривно дивляться в небо, на якому розквітла веселка.

— Ну ж бо, зізнайся, що тобі подобається. Чесне слово, сказавши, що вона тобі подобається, ти не перестанеш бути крутим хлопцем, — сміється Юнгі.

— Давай купимо тобі спеціальний світильник, і уяви, у тебе буде космос на стелі. Чого ти милуєшся веселкою? — невдоволено бурчить Чонгук, але все одно дивиться.

— Це ж диво! — обурюється Юнгі. — Коли я дивлюся на веселку, мені здається, що все можу. Здається, якщо колись у моєму житті буде настільки темно, що ніякий світильник цю темряву не розжене, це зможе зробити веселка, — він каже, а Чонгук тепер спостерігає за його обличчям, за тим, як він із захопленням дивиться на веселку, що переливається яскравими квітами, не моргає.

—Ти віриш у дива, — стверджує Чон і, наблизившись, непомітно для перехожих, сплітає свої пальці з його. — Може, і я в них повірю, — каже і повертає увагу до неба.

І справді красиво, тільки треба відкинути убік всі причини її походження і просто насолодитися красою тут і зараз, дозволити цьому новому дивному почуттю, яке начебто залишилося в дитинстві, знову захлиснути його з головою. Юнгі не зачинив двері в дитинство, ніколи не переставав мріяти та вірити в дива, і Чонгук відчуває, як захоплення, здавалося б, звичайним для цього міста явищем — веселкою, передається і йому. Він уявляє, що веселка тільки для них двох, так сильно закоханих і відчайдушно віривших у щасливий кінець.

̶П̶о̶м̶а̶р̶а̶н̶ч̶е̶в̶и̶й̶

— Я подумав, що точно вкраду у мами тачку, точніше позичу, — каже Чонгук, і розкладає на тумбі біля ліжка фломастери, — і ми поїдемо з тобою вночі до води. Ми ніколи не гуляли вночі, і настав час виправлятися. Ти знав про місячну веселку? Ми виберемо ніч, коли місяць буде не високо у небі, і ти її побачиш. Не смійся тільки з мене, це ти зробив мене таким, — сам усміхається. — Сподіваюся, це буде у вихідний день, тоді у тебе буде причина полюбити вихідні. Я знаю, що ти сумуєш, коли ми не в школі, бо я сам сумую.