Місяць Альфи

Розділ 20

Даніель

Даніель стояв на порозі кімнати, аж не зрушившись з місця, він був вражений побаченим. Він не міг повірити, що це все реально, що це з ним відбувається. Його цікавило лише одне питання, що вона робить у його кімнаті. Коли Даніель зрозумів, що стоїть на вході у кімнату доволі тривалий час, він зразу зайшов до кімнати. Маленькими та тихенькими кроками він дійшов до ліжка боячись розбудити дівчину. Дійшовши до своєї цілі Даніель тихенько присів на ліжко. Він уважно вдивлявся, кожну рису її обличчя. Ніби він перше її побачив. Він дозволив собі таку фривольність, як доторкнутися до її обличчя. Вказівним пальцем він забрав волосся з її обличчя. Він доторкнувся до її брови й провів по ній. Опустивши руку нижче він торкався її щоки. Опустивши руку ще нижче він дійшов до її губ.

"Вони такі м'якенькі. І такі ніжні та солодкі. Хочеться їх знову попробувати на смак."

Даніель навис над нею. Він вдивлявся її обличчя боячись, що вона зараз прокинеться. Її обличчя не показувало ніяких емоцій. Він точно був впевнений, що вона спить. Даніель нахилився до неї й залишив на її губах легенький поцілунок. Цей поцілунок він міг зрівняти, як ніби цмокнув її. Він боявся її розбудити. Якщо він її розбудив, то вона покинула його кімнату. Даніель хотів в останнє насолодитися нею. Насолодитися їхнім часом у двох. Даніель не роздумуючи довго ліг до Меланії та обняв за талію.

"Якщо це сон, то я не хочу прокидатися. Ніколи"

Меланія

На дівоче обличчя потрапляли промінці. Чим почали її будити. Меланія нехотячи розплющила очі. У її поле зору попалася цікава картина, а саме вона побачила біля себе сплячого Даніеля. Їхні обличчя знаходилися один навпроти одного, через це Меланія почала червоніти. Як її здавалося не тільки її щічки були червоні, а й ціле обличчя. А погіршувало ситуацію те, що її серце намагалося вистрибнути із її грудей. Їй здавалося, що стукіт її серця всі у зграї почули, а й можливо за її межами. Вона дивувалася, як Даніель не прокинувся від цього звуку.

"Може він прикидається, що спить?"

Набравшись сміливості Меланія ще раз поглянула на Даніеля. Вона уважно дивилася на нього і прийшла до вирішальної думки, що він спить. Вона була безмежно рада, що Даніель не побачить її у такому вигляді. Меланія не хотіла, щоб він думав, що це його заслуга такого її вигляду. Але сама Меланія знала, що це реально його заслуга. Те що вона реагує на нього так не було для неї новиною. Скільки вона себе пам'ятає завжди відчувала до нього не лише дружні почуття, а щось набагато більше. Але не дозволяла собі нічого більшого, бо завжди вважала, що вони не судженні. Меланія завжди жила з думкою, що скоро Даніель знайде суджену і забуде про неї. Але понад усе боялася, що його суджена настроїть Даніеля проти неї. А ж одна думка, що Даніеля буде суджена виводила її із себе. Вона дуже сильно злилась. Але по іронії долі його судженою стала сама Меланія. Сама Меланія мріяла про судженого. Коли ж дізнавшись, що її суджений Даніель, вона мала б радіти. Виявилось, що того кого вона стільки часу була закохана її суджений. Але все зіпсувала почута розмова Даніеля і її брата. Весь час вона завжди жаліла його суджену. Якби Меланія не почула розмову Даніеля, мабуть, на них вже давно були б мітки.