You are a light in a dark time |18+

32 частина

Холодна рука повільно повернула мою голову на бік, після чого по щоці відчулись ляпаси. Голова здавалась важкою та вії які я намагалась розплющити, зовсім не піддавались. 

— Невже ти перебрав з хлороформом?— через свідомість стали пробиратись чужі та надто противні чоловічі голоси.

— Використав все, як потрібно. Вона вже от от має прокинутись, якщо зараз не прикидається.— сказав, ще один голос, якого я ніяк не могла впізнати, але вони були знайомі, що аж гидко. 
Всі голоси різко затихли та я знов поринула в темноту.

Мої спроби поворухнути руками закінчились поразкою. Я була в невідомій кімнаті, яка була темною, лише з одним вікном за яким виднівся ліс. Мої зап'ястя були прив'язані до підголів’я ліжка, порухавши ними, вузли затягнулись ще дужче. Рухаючи ноги по черзі, я відчула наскільки вони затекли. Ліжко було жорстким, тінь стола, що стояв навпроти вікна. Скільки я тут вже? Скільки я пролежала без свідомості? 

По моїм відчуттям вже пройшло більше ніж добу, після того, як я прокинулась. До мене ніхто не заходив, я й не намагалась кричати до них, щоб не зустрічатись з тим, мене викрав. 

Серед тиші, яка поглинала мене, почулось скреготіння ключа в замку. Двері різко відкрились та з гучним ударом вдарились от стіну, яка мало не посипалась. З коридору линуло тьмяне світло, що ледь-ледь освітлював кімнату.

— Нарешті, я вже думав, що ти здохла,— сказав Романо, заходячи в кімнату. — А цього б мені не дуже хотілось, хочеться помучити Массімо та його дружків. 

— Розв'яжи мене!— прохрипіла я.  

Голос був виснажливим після багатогодинного сну та дії незрозумілої мені гидоти. 

Очі все ще боліли від світла та картинка розмитими мазками передавалася в мозок. Я мислила погано. Обережно розглянула кімнату в пошуках спроб звільнити свої руки, але відчувала на собі погляд. Такий бридкий та огидний. 
Підняла голову трохи вище-від чого довше пробувала сфокусуватися та натрапила на силует чоловіка. Він стояв коло дверей, захований в тіні. Ще раз промовила, старанно намагавшись сховати тремтіння в голосі. Так, я боялася. А хто ні? Але також я знала одне правило, яке навчив мене батько ще декілька років назад: якщо тобі погрожує небезпека, вдай, ніби ти керуєш всією ситуацією. В деяких випадках це може врятувати тобі життя, Крихітко.
Батько. Навіщо він говорив мені таке? Я спершу подумала, що так роблять всі батьки. Застережуть, повторюють правила безпеки, нагадують. І щиро вірила, що такі вміння мені точно не знадобитися.
Та я, на жаль, була вдячна йому за ці знання…